Ухвала суду № 41970230, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/9991/24001/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-3311/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 11.08.2010 № 0002874120/0, від 18.10.2010 № 0002874120/1, від 23.12.2010 № 0002874120/2.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Києві просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 26.07.2010 № 370/41-20/31570412, про порушення позивачем норм підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон № 2181-III), а саме: несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість за грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року на загальну суму 10507098,00 грн., зокрема: 8523655,70 грн. з терміном прострочення від 31 до 90 днів, 1983442,30 грн. з терміном прострочення більше 90 днів.

За наслідками висновків акту перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.08.2010 № 0002874120/0, від 18.10.2010 № 0002874120/1, від 23.12.2010 № 0002874120/2 про зобов'язання позивача сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 991721,15 грн. за затримку граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 1983442,30 грн.

У судовому процесі встановлено, що при оплаті позивачем узгоджених сум податкових зобов'язань із податку на додану вартість за грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, податковий орган в обліку сплачених сум податкових зобов'язань спрямовував суми поточних платежів на погашення податкового боргу, який виник раніше податкового періоду, за який здійснювалась оплата. Узгоджені суми податкових зобов'язань із податку на додану вартість сплачені позивачем з дотриманням строку сплати, встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень із зазначенням призначення платежу податок на додану вартість за відповідні податкові періоди (а.с. 102-104).

У відповідності до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, зазначена норма не позбавляє платника податків права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Законом № 2181-III не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Підпунктом 16.5.1 пункту 16.5 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ визначено, що за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах (підпункт 16.5.2 пункту 16.5 цієї статті).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев