Ухвала суду № 41970227, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/62372/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Кошіля В.В.

при секретарі судового засідання Єгоровій І.В.

за участю представників сторін: від позивача - Кемінь В.В.

від відповідача - Кумко О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р.

у справі № 2а-118/12/0970 (№ 106444/12/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт» (далі - позивач, ТОВ «ПК «Екопродукт») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську (далі - відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківську), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2011 р. № 0002342302 та № 0002352302.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19.07.2011 р. по 22.08.2011 р. посадовими особами ДПІ в м. Івано-Франківську, на підставі статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ПК «Екопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 30.08.2011 р. № 6834/23-2/30474971 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - частини першої статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, - внаслідок здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам; - пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 216 грн.; - підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, у сумі 139 177 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 13.09.2011 р. винесено податкові повідомлення-рішення: № 0002342302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 173 971 грн., з яких 139 177 грн. - за основним платежем та 34 794 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002352302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 217 грн., з яких 216 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки № 6834/23-2/30474971 від 30.08.2011 р. підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентами: ТОВ «Торгсервіспостач», ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ПП «Юст-А» та ТОВ «РА «Фаворит», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. При цьому відповідач посилався на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Торгсервіспостач», ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ПП «Юст-А» та ТОВ «РА «Фаворит» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не розглянуто належним чином докази, що містяться в матеріалах справи.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні валові витрати та податковий кредит судами попередніх інстанцій зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

Суди попередніх інстанцій обмежились лише дослідженням актів податкових перевірок контрагентів позивача та послались на матеріали кримінальної справи порушеної за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України відносно посадових осіб лише ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

Крім того, судами досліджені рішення судів прийнятих у справах відносно контрагентів позивача щодо скасування їх державної реєстрації, але на надано співставлення щодо дати їх прийняття та періоду здійснення господарських операцій.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга ТОВ «ПК «Екопродукт» підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт» - задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р. у справі № 2а-118/12/0970 (№ 106444/12/9104) - скасувати.

Справу № 2а-118/12/0970 (№ 106444/12/9104) направити на новий судовий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис М.І. Костенко підпис В.В. Кошіль