Ухвала суду № 41970183, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/32965/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року

у справі № 808/3705/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союз-D»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі

м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союз-D» (надалі також - позивач, ТОВ «Підприємство «Союз-D») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року №0003152212 та №0003162212.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року №0003152212 та №0003162212.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року №0003152212 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 458 353,00 грн., за штрафними санкціями 91 582,25 грн.), та№0003162212 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 523 737,00 грн., за штрафними санкціями 57 156,00 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 30 листопада 2012 року №155/22-12/25474087, про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме занижено податок на прибуток у сумі 153 330,00 грн., в тому числі по періодам 1 квартал 2010 року - 12 080,00 грн., 3 квартал 2010 року - 29 191,00 грн., 4 квартал 2010 року - 63 742,00 грн., 1 квартал 2011 року - 48 317,00 грн.; пунктів 138.1, 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого та занижено податок на прибуток у сумі 370 407,00 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2011 року - 57 517,00 грн., 3 квартал 2011 року - 113 137,00 грн., 4 квартал 2011 року - 76 146,00 грн., 1 квартал 2012 року - 57 626,00 грн., 2 квартал 2012 року - 60 959,00 грн., 3 квартал 2012 року - 5 022,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 84 011 грн., в т.ч. по періодам: березень 2010 року у сумі 9 664,00 грн., вересень 2010 року у сумі 23 353,00 грн., листопад 2010 року у сумі 50 994,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 374 342 грн., в т. ч. по періодам: березень 2011 року у сумі 21 579,00 грн., квітень 2011 року у сумі 14 066,00 грн., травень 2011 року у сумі 35 683,00 грн., червень 2011 року у сумі 20 700,00 грн., липень 2011 року у сумі 38 183,00 грн., серпень 2011 року у сумі 60 197,00 грн., грудень 2011 року у сумі 66 214,00 грн., січень 2012 року у сумі 7 232,00 грн., березень 2012 року у сумі 47 649,00 грн., квітень 2012 року у сумі 15 346,00 грн., травень 2012 року у сумі 20 848,00 грн., червень 2012 року у сумі 21 863,00 грн., липень 2012 року у сумі 4 782 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з контрагентами ТОВ «Імпульс Плюс 2010», ПП «Снаб - Трейд», ТОВ «Реалтранс Груп», ТОВ «ПКЦ «Мотор Сим», ТОВ «НВП «Пульсар Плюс», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «Бастер», ТОВ «Кадро Брок», ТОВ «Аркада і К», ТОВ «Люксері Едверісмент Компані», оскільки такі операції були безтоварними і спрямованими лише на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначено вище Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи із положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та його контрагентами укладено наступні договори:

- із ТОВ «Імпульс Плюс 2010» договір від 29 квітня 2011 року №290401, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання згідно видаткових накладних;

- із ПП «Снаб-Трейд» договір від 17 травня 2012 року №170501 від на поставку обладнання, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та прийняти обладнання згідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Реалтранс Груп» договір від 19 березня 2012 року №190301 на постачання обладнання, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Реалтранс Груп» договір субпідряду від 19 березня 2012 року №190302, за умовами якого субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати у відповідності з умовами даного договору роботу, а підрядник зобов'язується прийняти дану роботу та оплатити її;

- із ТОВ «Виробничо-комерційний центр «Мотор-Сим» договір поставки товару від 1 лютого 2012 року №010201.

- із ТОВ «НВП «Пульсар Плюс» договір від 20 червня 2012 року №200601, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Авитек Груп ЛТД» договір від 25 лютого 2011 року №250201 на постачання обладнання ,за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Люксері Едверісмент Компані» договір від 1 листопада 2010 року №011110 постачання обладнання за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Бастер» укладено договір від 4 січня 2010 року №0104/10-1 на постачання обладнання за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних;

- із ТОВ «Кадро Брок» договір субпідряду від 22 березня 2010 року №22/03, за умовами якого субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати у відповідності з умовами даного договору роботу, а підрядник зобов'язується прийняти дану роботу та оплатити її;

- із ТОВ «Аркада і К» укладено договір від 1 листопада 2011 року №011101 на постачання обладнання, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач оплатити та отримати обладнання відповідно видаткових накладних.

На підставі доказів (видаткові накладні, прибуткові ордери про оприбуткування товару, платіжні доручення, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт), які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Отриманий від контрагентів товар, як встановлено попередніми судовими інстанціями, зберігався на складі, орендованому відповідно до договорів оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ «Гамма».

Крім того, придбані товари та надані послуги призначенні для ведення позивачем господарської діяльності, про що свідчать наявні у матеріалах справи журнали проводок позивача № 20, 28, 84, 631 по контрагентам позивача, журнали-ордери і відомості по рахунку 281 (товари на складі) та копія журналу виданих позивачем довіреностей на отримання товару.

Слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є обставиною, що сама по собі свідчить про не здійснення господарських операцій. Так, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат та з придбання товарно-матеріальних цінностей та позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат..

Така ж правова позиція висловлення і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача, оскільки вони не є безумовною підставою, що свідчить про допущення позивачем податкової дисципліни. В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

З урахування наведених обставин у сукупності та взаємозв'язку Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження в судовому процесі доводів ДПІ про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були безтоварними та спрямованими на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В. П. Юрченко