Ухвала суду № 41969950, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/47657/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року

у справі № 826/1054/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича Компанія «Де Груп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича Компанія «Де Груп» (надалі також - позивач, ТОВ «ВК «ДЕ Груп») звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №4812655220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «ВК «Де Груп» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року скасовано, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12 вересня 2013 року №48126552207.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №4812655220 (збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 973419,00 грн., в тому числі 778735,00 грн. - за основним платежем та 194684,00 грн. - за штрафними санкціями.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 28 серпня 2013 року № 274/26-55-22-07/37449342, про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статі 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті201 Податкового кодексу України (надалі також -ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого заниженого податок на додану вартість за період, що перевірявся, в загальному розмірі на 778735 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм ґрунтуються на тому, що останнім внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Ангстрем Континенталь» і ТОВ «Альянс-Іст» безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, оскільки господарські операції між позивачем та названими суб'єктами господарювання не спрямовані на настання реальних правових наслдків.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 4 червня 2012 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Альянс-Іст», як продавцем, укладено договір купівлі-продажу №04/6-1, згідно з яким продавець зобов'язувався передати у власність покупця металопрокат, а покупець - прийняти та оплатити його в строки, на умовах та в розмірах, вказаних у цьому договорі та специфікації до нього. Згідно 3 розділу договору, яким визначені порядок, умови та строки передачі товару, товар передається на умовах CIP м. Київ, вул. Автозаводська, 18 згідно Інкотермс 2000. Також, договором передбачено, що покупець надає транспорт для перевезення, або рекомендує експедитора, що буде здійснювати таке. Витрати, пов'язані з перевезенням товару здійснює покупець. На товар продавець повинен надати покупцеві оригінал рахунку-фактури, видаткову та податкову накладні. Згідно розділу 4 цього договору ціна за одиницю товару і загальна його вартість погоджуються сторонами і вказуються в специфікаціях.

На підтвердження фактичного виконання умов договору позивачем надано специфікації, видаткові накладні, за якими позивачу було поставлено металопрокат та технічне обладнання, назви, кількість та вартість якого визначена у цих накладних. Видаткові накладні підписані директорами позивача та ТОВ «Альянс-Іст», скріплені печатками підприємств. Названі накладні містять усі необхідні реквізити первинних документів, передбачені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За фактом поставки контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Розрахунки за поставлений товар проведені між позивачем та ТОВ «Альянс-Іст» у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями по рахунку позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк», копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, як встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 серпня 2012 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Ангстрем Континенталь», як продавцем, укладено договір купівлі-продажу №01/08-1, згідно з яким продавець зобов'язувався передати у власність покупця металопрокат, а покупець - прийняти та оплатити його в строки, на умовах та в розмірах, вказаних у цьому договорі та специфікації до нього. Умови цього договору є аналогічними з вище дослідженим договором купівлі-продажу, укладеним позивачем з ТОВ «Альянс-Іст».

На підтвердження фактичного виконання умов цього договору позивачем надано видаткові накладні, за якими позивачу було поставлено металопрокат та технічне обладнання, назви, кількість та вартість якого визначена у цих накладних. Видаткові накладні підписані директорами позивача та ТОВ «Ангстрем Континенталь», скріплені печатками підприємств. Названі накладні містять усі необхідні реквізити первинних документів, передбачені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За фактом поставки контрагентом виписано позивачу податкові накладні, які за формою відповідають вимогам, установленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Розрахунки за поставлений товар проведені між позивачем та ТОВ «Ангстрем Континенталь» у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями по рахунку позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк», копії яких наявні в матеріалах справи.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, господарська діяльність позивача полягає у виробництві металевих виробів, духових шаф, печей і пічних пальників, промислового холодильного та вентиляційного устаткування, кухонних меблів тощо. ТОВ «ВК «Де Груп» використовує працю понад 50 працівників згідно штатного розпису від 1 квітня 2012 року, товариство орендує у ТОВ «КУП «Нерухомість-Капітал» нежитлове приміщення площею 727,98 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 18. Згідно пояснень представника позивача, в ході виробництва підприємством використовується технологічне устаткування, зокрема: прес гідравлічний листозгинальний, прес для гнуття, станки лазерного розкрою, заточний та кутовисічний.

Вищеназвані обставини дають підстави стверджувати про реальну можливість позивача виконати умови договорів, укладених з ТОВ «Альянс-Іст» і ТОВ «Ангстрем Континенталь», а також про спрямованість обумовлених ними поставок металопрокату та технічного обладнання на ведення звичайної для підприємства господарської діяльності. Тобто, в даному випадку, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується ділова мета спірних господарських операцій.

На підтвердження факту використання у власній господарській діяльності придбаних у названих підприємств товарів, позивачем надано первинні документи, які опосередковували реалізацію виробленого технічного обладнання іншим підприємствам, зокрема, ПАТ «Київський картонно-паперовий комбінат», ТОВ «Гранд Квізін», ТОВ «Алнаир», ПрАТ «Нео Віта», ТОВ «Руф Енд Ко» та ін.

У матеріалах справи містяться докази, які спростовують доводи відповідача про відсутність у названих суб'єктів господарювання основних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності. Так, наявність у користуванні ТОВ «Ангстрем Континенталь» складських приміщень загальною площею 300 кв. м, що знаходяться на вул. Набережна Заводська, 9 у м. Дніпропетровську, підтверджується договором оренди від 01.01.2012 року, укладеним останнім з ТОВ «Товариство освіти ім. М.С. Грушевського», а наявність вантажних транспортних засобів підтверджується договором оренди, укладеним з ТОВ «Атма-Преса». Згідно з умовами цього договору ТОВ «Ангстрем Континенталь» отримав на 2012 рік у платне користування вантажні автомобілі марок Daimler-Chrysler, DAF та Mercedes-Benz. Згідно податкової звітності, у штаті ТОВ «Ангстрем Континенталь» протягом І та ІІ кварталів 2012 року працювало 13 осіб, у третьому кварталі - 14.

Також, матеріали справи підтверджують наявність у користуванні контрагента ТОВ «Альянс-Іст» вантажних транспортних засобів марок ЗІЛ 130 СПГ, КАМАЗ 5511, ЗІЛ 431410 за договором оренди, а також про те, що в штаті цього підприємства працювало 5 осіб, в тому числі, кладовщик і водій (згідно штатного розкладу).

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів зауважує, що у вищезгаданих договорах позивачем та його контрагентами було визначено, що передача товару здійснюється на умовах CIP м. Київ, вул. Автозаводська, 18 згідно Інкотермс 2000. Зазначені умови передбачають покладення на продавця витрат, пов'язаних з перевезення товару до названого пункту призначення.

Вищевикладене узгоджується з поясненнями позивача про те, що поставка товару могла бути здійснена та фактично здійснювалась зусиллями його контрагентів, що, зокрема, підтверджується листом ТОВ «Альянс-Іст» від 15 травня 2013 року, у відповідь на запит позивача.

Зважаючи на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо не підтвердження здійснення господарських операцій товарно-транспортними накладними, складання яких передбачено Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, оскільки ці Правила поширюються на власників автомобільного транспорту (перевізників), натомість, позивач не користувався послугами перевізників при придбанні товарів у ТОВ «Ангстрем Континенталь» та ТОВ «Альянс-Іст». До того ж, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Так, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлена і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно не прийняв до уваги посилання представника відповідача на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 5 лютого 2014 року у справі №569/14958/13-к, в якому згадується ТОВ «Ангстрем Континенталь», оскільки,як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовується відповідачем в касаційній скарзі, зі змісту зазначеного судового рішення не вбачається, що судом перевірялась реальність господарських операцій між названим контрагентом та ТОВ «Виробнича Компанія «Де Груп», про яке у самому вироку взагалі не йдеться.

З урахування наведених обставин у сукупності та взаємозв'язку Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження в судовому процесі доводів ДПІ про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були безтоварними та спрямованими на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В.П. Юрченко