Ухвала суду № 41969945, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/800/46210/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р.

у справі № 810/3630/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаві ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Візаві ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Візаві ЛТД») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво - Святошинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво - Святошинському районі від 03.07.2013 р. № 0002482301 та № 0002492301.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Києво - Святошинському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Візаві ЛТД», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Києво - Святошинському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Візаві ЛТД» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт-Д» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ривс» за період з 01.06.2012 р. по 30.11.2012 р., за результатами якої складено акт від 17.06.2013 р. № 371/22-2/30970272.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту за червень - листопад 2012 року на суму 288669,00 грн. та витрат за ІІ-ІV квартали 2012 року на суму 1543340,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 03.07.2013 № 0002482301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 360835,00 грн., у тому числі 288669,00 грн. за основним платежем, 72166,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, таподаткове повідомлення - рішення від 03.07.2013 № 0002492301, яким позивачу визначено податок на прибуток підприємств у розмірі 378877,00 грн., у тому числі 303101, 00 грн. за основним платежем, 75776,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Старт-Д» договір на організацію транспортних перевезень та супроводження вантажів від 01.06.2012 р. № 01061201, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання виконати доручені позивачем роботи, пов'язані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом на підставі заявок позивача на перевезення, а позивач зобов'язався прийняти вказані послуги та оплатити їх вартість.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: податковими накладними, актами наданих послуг, заявками на перевезення, банківськими виписками.

Крім того, судами встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Ривс» договір про надання рекламних послуг від 13.08.2012 № 1308121, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання виконати дорученні позивачем роботи з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції з рекламою товарів хімічної продукції виробництва Henkel у строки, за кількістю і ціною, вказаними у додатку до договору, що є його невід'ємною частиною, а позивач зобов'язався прийняти вказані послуги та оплатити їх вартість.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: податковою накладною, банківською випискою, актом здачі-прийняття виконаних робіт.

Також слід зазначити, що роботи з перевезення вантажів та надання рекламних послуг з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції, які здійснювались на користь позивача його контрагентами, замовлялись ним з метою виконання власних господарських зобов'язань за договорами постачання товарно-матеріальних цінностей та з наміром рекламування товарів хімічної продукції виробництва Henkel, що реалізується позивачем.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Старт-Д» та ТОВ «Ривс», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

2.Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов