Ухвала суду № 41969915, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/48662/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року

у справі № 811/3666/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дор-Строй»

до Маловисківської об'єднаної державної інспекції Головного управління

Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дор-Строй» (надалі також - позивач, ТОВ «Дор-Строй») звернулося до суду з адміністративним позовом до Маловисківської об'єднаної державної інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 168020 грн. та накладено штрафну санкцію - 84010 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 168020 грн. та накладено штрафну санкцію - 84010 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року №0000681112 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 168020 грн. та накладено штрафну санкцію - 84010 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 10 жовтня 2013 року №3/1520/33708292, про порушення позивачем вимог статей 185, 187, 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 203, 215, 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим завищено податковий кредит на суму 168020 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з контрагентами ТОВ «Альсан-Агро», ТОВ «Дор-Транс-Буд», ТОВ «Пром Альянс ЛТД», оскільки такі операції були безтоварними і спрямованими лише на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 16 липня 2012 року позивач (замовник) та ТОВ «Альсан-Агро» (виконавець) уклали договір на виконання електромонтажних робіт.

8 травня 2012 року між позивачем та ТОВ «Дор-Транс-Буд» укладено договір поставки нафтопродуктів. На підтвердження фактичної поставки нафтопродуктів позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, платіжне доручення.Перевезення нафтопродуктів здійснювалось позивачем власним транспортним засобом.

29 серпня 2011 року між позивачем та ТОВ «Пром Альянс ЛТД» уклаладено договір купівлі-продажу автозапчастин.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів позивачем надані податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, подорожні лист, накладні, акти списання тощо.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем в касаційній скарзі, надані зазначеними суб'єктами господарювання послуги та товари призначені для господарської діяльності позивача.

З урахування наведеного, висновки відповідача про безпідставне формування позивачем податкового кредиту на підставі виписаних ТОВ «Альсан-Агро», ТОВ «Дор-Транс-Буд», ТОВ «Пром Альянс ЛТД» податкових накладних є необґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача, оскільки вони не є безумовною підставою, що свідчить про допущення позивачем податкової дисципліни. В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

З урахування наведених обставин у сукупності та взаємозв'язку Вищий адміністративний суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про не підтвердження в судовому процесі доводів ДПІ про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були безтоварними та спрямованими на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В. П. Юрченко