Ухвала суду № 41969902, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2014 р. м. Київ К/800/54364/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівської митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу від 20.12.2013 року № 3898 та поновлення на роботі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Міністерство доходів і зборів України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень від відповідачів до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 01.06.2013 року позивач переведений на посаду начальника митного поста «Стрий» згідно наказу Міндоходів №708-0 від 24.05.2013 року.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2013 року № 3898-о «Про звільнення ОСОБА_4.», звільнено 20.12.2013 року позивача, начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів, за угодою сторін п. 1 ст.36 КЗпП України. Підстава заява ОСОБА_4, лист Львівської митниці Міндоходів від 20.12.2013 року за № 4/25-8330.

Вважаючи, що угоди про звільнення між сторонами не досягнуто, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про незаконність спірно наказу, яким позивача було звільнено з займаної ним посади, так як фактично заява ним була написана 21.12.2013 року (наступним днем), а не 20.12.2013 року, днем винесення наказу, оскільки в цей день позивач знаходився на робочому місці (митний пост «Стрий»), після чого із свідком та дружинами провели вечір разом. Сторони не дійшли згоди про дату звільнення, що вказує на відсутність волевиявлення позивача щодо його звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції вказав, що спірний наказ є правомірним. Домовленість між позивачем та його керівництвом щодо підстави та строку звільнення була досягнута, про що вказує відповідна резолюція на його заяві. Факт перебування позивача на робочому місці 20.12.2013 року (митний пост «Стрий»), а після його завершення знаходження в компанії свідка та дружин спростовуються актом, яким підтверджуються, що позивач 20.12.2013 року о 17 год. 55 хв. Перебував у м. Львові по вул.. Б. Лепкого, 8 в ОКЗ ЛОР, де було встановлено факт вживання ним наркотичних речовин. Відсутні також будь-які допустимі докази про написання позивачем заяви без власного волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного та фізичного тиску у стані морального стресу та морального пригнічення.

З даними висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується, вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 слід мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи заяви позивача, вона датована 20.12.2012 року. Зі змісту якої вбачається, що позивач виявив власне бажання звільнитись з займаної ним посади, про що було поставлено до відома адресата відповідної заяви - резолюція та підпис особи зроблений 20.12.2012 року.

При цьому, ані дати звільнення (факт реалізації відповідної домовленості), ані причин звільнення відповідної особи, заява не містить. Так як і не містить відповідного доказу справа.

Судами при дослідженні спірного наказу розглядалось лише питання про його дату укладення. При цьому, не досліджувалось питання факту реалізації відповідної домовленості - дати з якої позивач просить його звільнити та відповідне погодження або не погодження роботодавця.

Крім того, що не менш важливе, не досліджувались у судах попередніх інстанцій причини звільнення позивача, так як це вбачається з його заяви. Хоча суд апеляційної інстанції, отримавши відповідну довідку ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» від 23.09.2014 року та акт медичного огляду позивача, не дав їм належної правової оцінки, зазначивши їх лише на противагу висновкам суду першої інстанції щодо дати складення позивачем заяви.

В даному разі, колегія суддів вважає, що їх зміст в частині перебування позивача не в м. Стрию, а в м. Львові саме 20.12.2012 року можуть слугувати підставами для звільнення позивача із займаної ним посади, як це визначено раніше.

Однак такі підстави мають буди встановлені в судовому засіданні, шляхом опитування та співставлення свідчень свідків, які були присутні при відповідному виході та вході позивача на робочому місці 20.12.2012 року (журнал пропуску та інше), а також осіб, які були присутні при огляді позивача цієї ж дати у ОКЗ ЛОР «Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер» на вміст в його організмі наркотичних речовин, та осіб, які його туди направили, чи привели.

Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі № 813/3596/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: М.І. Мойсюк

О.Ф. Ситников