Ухвала суду № 41969778, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2014 р. м. Київ К/800/39474/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю: представника позивача Семенюка А.В.,

представника відповідача Шкодича Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року

у справі № 826/2099/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій та податкових повідомлень-рішень, скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп» (далі - ТОВ «Євроконсалтсервісгруп») задоволено.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Кінгдом трейдінг компані» і ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва».

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 8 лютого 2014 року № 18828552208 та № 18928552208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти касаційної скарги та зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване та прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просив залишити його без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

4 лютого 2014 року за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» з питань питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Кінгдом трейдінг компані», ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» за період з 1 січня 2010 року по 30 грудня 2012 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено акт № 107/26-55-22-08/34614022 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем ст. 134, пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за 2012 рік всього у сумі 1 229 542,00 грн., в тому числі: за 2010 рік у сумі 1 084 018,00 грн., за II квартал 2011 року у сумі 50 423,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 197 390,00 грн. та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ), який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (ряд.25 Декларацій) всього у сумі 1 038 858,00 грн., в тому числі: за серпень 2010 року на загальну суму 160 540,00 грн., за вересень 2010 року на загальну суму - 90 480,00 грн., за грудень 2010 року на загальну суму - 616 195,00 грн., за червень 2011 року на загальну суму 79 930,00 грн., за липень 2011 року на загальну суму - 1 840,00 грн., за вересень 2011 року на загальну суму 89 873,00 грн.

В листі від 5 лютого 2014 року №3331/10/26-55-22-08-10 «Щодо технічних помилок в акті перевірки» відповідач повідомив позивача про допущення технічних помилок в акті перевірки і зазначив, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року за № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) та ст. 134 пп. 138.1.1 п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого ТOB «Євроконсалтсервісгруп» занижено податок на прибуток всього у сумі 1 281 408,00 грн., в тому числі: за 2010 рік у сумі 1 084 018,00 грн., за ІІ квартал 2011 року у сумі 50 423,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 197 390,00 грн. та пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п.7.2. пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року за № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) та п. 185.1 ст. 185. п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» занижено ПДВ, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (ряд.25 Декларацій), всього у сумі 1 038 858,00 грн., в тому числі: за серпень 2010 року на загальну суму160 540,00 грн., за вересень 2010 року на загальну суму - 90 480,00 грн., за грудень 2010 року на загальну суму - 616 195,00 грн., за червень 2011 року на загальну суму - 79 930,00 грн., за липень 2011 року на загальну суму - 1 840,00 грн., за вересень 2011 року на загальну суму - 89 873,00 грн.

8 лютого 2014 року на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 18828552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток - на 1 552 413,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 1 281 408,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 271 005,00 грн.

- № 18928552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ - на 217 501 грн., у тому числі за основним платежем - на 171 643,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 45 858 грн.

Підставою для донарахування позивачу оспорюваних сум став висновок податкового органу про неправомірне формування підприємством витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) у рамках господарських правовідносин позивача з ТОВ «Кінгдом трейдінг компані» та ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва».

Податкова інспекція в акті перевірки зазначила, що на підставі наданих до перевірки документів неможливо встановити реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Євроконсалтсервісгруп», ТОВ «Кінгдом трейдінг компані» і ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» і дійшла висновку, що перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій між зазначеними підприємствами.

Наведені обставини були розцінені відповідачем як документування операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності і як наслідок свідчило про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами.

При цьому відповідач посилався на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року, якою кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України закрито.

Також вказав, що видаткові накладні, виписані ТОВ «Кінгдом трейдінг компані», складені з порушенням вимог законодавства, оскільки у них не зазначено: місця їх складання, посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень, а позивачем надано переконливі докази, що договірні відносини з його контрагентами мали реальний характер і підтверджені первинними документами, а висновки в акті перевірки викладені з порушенням норм податкового законодавства. Суд зазначив, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів (їх посадових осіб) відповідачем не надано, а ухвалою суду, на яку посилається податковий орган, не встановлено винними осіб в частині укладення угод.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безтоварність спірних господарських операцій, у зв'язку з чим вважав правомірними дії відповідача щодо прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо позовних вимог позивача про протиправність дій відповідача, а саме, проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Євроконсалтсервісгруп», суд апеляційної інстанції вказав, що недотримання податковим органом вимог законодавства щодо строків направлення наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 3 лютого 2014 року № 384, за умови, що у податкового органу є інформація про можливі порушення податкового законодавства з боку позивача та фактичного проведення перевірки, не може бути підставою для задоволення позову.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, у тому числі з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

За приписами пп. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність це - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 5.2.1.п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За приписами п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.6 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У пункті 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п. 139.1.9. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» (Покупець) та ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані» (Продавець) укладено ряд договорів купівлі-продажу товару:

- № 02/08-101 від 2 серпня 2010 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язується вчасно поставити і передати Покупцю: фарбу розміточну «Польрефлекс» - 150 тонн за ціною 31,8 тис. за 1 тонну; розчинник для фарби «Польрефлекс» - 3 тонни за ціною 9,6 тис. за 1 тонну; скляні кульки імпортні - 50 тонн за ціною 12,6 тис. за 1 тонну. Загальна сума цього Договору складає 5 428 800,00 грн., в т.ч. ПДВ - 904 800,00 грн.;

- № 03/08-10 від 2 серпня 2010 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язується вчасно поставити і передати Покупцю: фарбу розміточну «Польрефлекс» - 150 тонн за ціною 31,8 тис. за 1 тонну; розчинник для фарби «Польрефлекс» - 3 тонни за ціною 9,6 тис. за 1 тонну; скляні кульки імпортні - 50 тонн за ціною 12,6 тис. за 1 тонну. Загальна сума цього Договору складає 5 428 800,00 грн., в т.ч. ПДВ - 904 800,00 грн.;

- № 01/11-10 від 1 листопада 2010 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язується вчасно поставити і передати Покупцю: Розчинник - 450 літрів за ціною 10,2 грн. за 1 літр; Затверджувач для холодного пластика - 80 кілограм за ціною 180,0 грн. за 1 кілограм. Загальна сума цього Договору складає 18 990,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 165,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що між ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» (Покупець) та ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» (Постачальник) укладено Договір № 28/04-11 від 28 квітня 2011 року, згідно умов п.1.1 якого Постачальник зобов'язується вчасно поставити і передати Покупцю: фарбу ПФ - 10 000 кілограм за ціною 22,08 грн. за 1 кілограм; розчинник - 300 літрів за ціною 13,8 грн. за 1 літр; Покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно провести його оплату відповідно до пп.3.1 цього Договору. Загальна сума цього Договору складає 224 940,00 грн., в т.ч. ПДВ - 37 490,00 грн.

Також, 3 травня 2011 року між ТОВ «Євроконсалтсервісгруп» (Покупець) та ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» (Постачальник) укладено Додаткову Угоду до Договору № 28/04-11 від 28 квітня 2011 року, згідно умов якої сторони змінили та доповнили Договір поставки товару № 28/04-11 від 28 квітня 2011 року та виклали п. 1.1 в наступній редакції: Постачальник зобов'язується вчасно доставити і передати покупцю: фарбу ПФ - 10 000 кілограм за ціною 22,08 грн. за 1 кілограм; розчинник - 300 літрів за ціною 13,8 грн. за 1 літр; фарбу для розмітки доріг - 30000 кілограм за ціною 31,25 грн. за кілограм; скляні кульки - 10 000 кілограм за ціною 13,00 грн. за 1 кілограм; знаки дорожні в асортименті. Загальна сума цього Договору складає 5 500 000 грн., в т.ч. ПДВ - 916 666, 66 грн.».

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зобов'язання сторін за вищевказаними договорами були виконані належним чином, що підтверджується первинними документами: рахунками фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями. При цьому суд звернув увагу на те, що матеріали справи містять докази отримання позивачем товарів та їх зберігання, що підтверджується: - договором оренди виробничо-технічного приміщення, на територію якого постачались придбані товари; - картками складського обліку матеріалів, які підтверджують прихід і розхід товарно-матеріальних цінностей; - накладними на передачу матеріалів у виробництво. Судом також встановлено, що отриманий позивачем товар використовувався ним у господарській діяльності під час виконання підрядних робіт (поточного ремонту автомобільних доріг державного значення, надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг), що підтверджується: - договорами укладеними зі службами автомобільних доріг в Хмельницькій та Херсонській областях; - договором, укладеним з ДП «Харківський облавтодор»; - договором, укладеним з філією «Нововодолазьке ДЕП»; - іншими договорами про надання послуг; - видатковими та податковими накладними; - актами виконаних робіт КБ2 за відповідні періоди; - підсумковими відомостями, згідно з якими товариством використовувались під час виконання робіт фарба та скляні кульки.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем надані докази на підтвердження правомірності формування показників податкового обліку з ПДВ та податку на прибуток (первинні документи податкового та бухгалтерського обліку).

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, ані відповідачем, ані судами не встановлено.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Не зазначення контрагентом позивача у видаткових накладних місця їх складання (місця відвантаження товару) та посади і прізвища особи, яка відвантажила товар, не може свідчити про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Кінгдом Трейдінг Компані».

Разом з тим, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції, погодився з доводами податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем, не врахувавши положення ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з якою правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, згідно з якою органам державної податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З огляду на викладене, є безпідставним посилання податкового органу в акті перевірки на положення ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, судова колегія вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень рішень.

Наведення судом апеляційної інстанції на підтвердження висновку про необґрунтованість позовних вимог обставин, які не були зафіксовані в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки слід зазначити наступне.

Згідно п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

В той же час, абз. 2 п. 78.4 ст. 78 ПК України передбачено, що право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Отже, вказаними нормами визначено, що платник податків має право бути ознайомлений про дату та місце проведення перевірки, яка планується до проведення, а не про дату та місце перевірки, яка вже проводиться чи проведена.

Враховуючи зазначене та встановлений судами факт недотримання податковим органом вимог законодавства щодо своєчасного повідомлення платника податків про дату початку та місце проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, дії відповідача щодо проведення такої перевірки є протиправними.

За таких обставин є необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що недотримання відповідачем законодавства щодо строків направлення наказу не може бути підставою для задоволення позову.

Суд першої інстанції цілком правомірно відхилив посилання відповідача на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року, якою закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, адже цей процесуальний документ не спростовує реальності спірних операцій, оскільки у ньому не йдеться про фінансово-господарські правовідносини між ТОВ «Євроконсалтсервісгруп», ТОВ «Кінгдом трейдінг компані» і ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва», і позивач (його посадові особи) не виступали фігурантами у вказаній кримінальній справі.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп» задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2014 року - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко