Ухвала суду № 41969525, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/55767/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 2а-17024/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС від 01.08.2012 року №0000082270.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з Приватним підприємством «Салон-Юкрейн» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 17.07.2012 року № 1801/22-721/34646887, яким встановлено порушення п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року №1401/18696, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в розмірі 214 416, 66 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 року № 0000082270, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 268 021, 25 грн., у тому числі 214 417,00 грн. - основний платіж, 53 604,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо реальності господарської операції позивача з його контрагентом та правомірного формування позивачем даних податкового обліку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з Приватним підприємством «Салон-Юкрейн» на підставі договорів про надання послуг, відповідного до яких ПП «Салон-Юкрейн» як виконавець зобов'язується надати замовнику інформаційно-консультаційні послуги з впровадження, експлуатації, модифікації програмного забезпечення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, зокрема, договорами, актами здачі-прийняття робіт (акти надання послуг), податковими накладними, реєстром податкових накладних, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку, копіями платіжних доручень, проектів розробки та введення інтегрованої системи управління на базі системи SAP, технічної специфікації та концептуального проекту.

Матеріалами справи підтверджується факт подальшої реалізації отриманих послуг.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги доводи щодо порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача, оскільки у матеріалах справи містяться копії судових рішень за наслідками оскарження Приватним підприємством «Салон-Юкрейн» дій Державної податкової інспекції у м.Херсон Херсонської області ДПС щодо відмови у прийняті податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Посилання податкового органу на висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Салон-Юкрейн» є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 2а-17024/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук