Ухвала суду № 41969450, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/51784/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі №2а-3843/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» звернулось до суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки позивача щодо правильності обчислення податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Санабрія» за період з 01.05.2011 року по 31.10.2011 року, відповідачем складено акт від 02.03.2012 року № 163/23/32783520, яким встановлено порушення: - п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 204 500, 00 грн.; - п.п. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 статті 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено нікчемність правочинів по операціях з придбання послуг між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «Санабрія».

На підставі акта перевірки 15.03.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00000102300, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 204 500, 00 грн. - за основним платежем та 54 751, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом та, як наслідок, безпідставному формуванні податкового кредиту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування такого за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 04.07.2011 року між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Санабрія» укладено договір підряду на проведення проектних робіт №04/07-11, відповідно до якого останнє взяло на себе зобов'язання розробити та передати позивачу проектну документацію по збільшенню площі приміщення за адресою: вул. Незалежності 3, м. Бровари, Київська область.

Однак Додаток № 1 до вказаного договору, відповідно до пункту 1.3. якого визначаються види і зміст робіт щодо розробки документації підрядником (ТОВ «Санабрія»), вимоги щодо виконання основних етапів таких робіт, позивачем не надано.

Відповідно до договору про надання послуг № 18/08/-1 від 18.09.2010 року між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Санабрія» останнє взяло не себе зобов'язання провести пошук потенційних орендарів (третіх осіб) на приміщення позивача (замовника), провести попередні переговори із третіми особами щодо укладання замовником договорів на оренду, надати замовнику і узгодити із ним проекти договорів між замовником і третіми особами, забезпечити замовника аналітичною інформацією про третіх осіб у письмовій або усній формі.

Судами попередніх інстанцій вставлено, що загальна інформація про послуги, зазначені у акті здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), не дає змоги суду визначити обсяг виконаних робіт ТОВ «Санабрія». Докази, які б підтверджували, що пошук орендаря здійснювало саме ТОВ «Санабрія», крім звіту про виконані послуги, відсутні.

Відповідно до договору маркетингових послуг від 25.05.2011 року №25/05-1 TOB «Санабрія» взяло не себе зобов'язання провести маркетингове дослідження на тему «Огляд комерційної нерухомості м. Києва запівріччя 2011 року».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт здачі-прийняття послуг не дає змоги визначити структуру наданих послуг та не містить інформації про деталізований перелік послуг, кількість витрачених годин на виконання, кількість людей залучених до виконання, не вказано часовий проміжок надання послуг із зазначенням дати та години виконання, не описано умови в яких вони надавались.

Відповідно до договору № 19/05-1 від 19.05.2011 року ТОВ «Санабрія» взяло не себе зобов'язання здійснити послуги юридичного характеру по перереєстрації ЗАТ «Торговий Дім «Бондарєв».

Наданий на підтвердження здійснення господарської операції звіт виконаних робіт № 1/11 від 30.06.2011, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містить інформації про деталізований перелік послуг.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, з урахуванням того, що надані позивачем, крім цього, копії податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, дійшли обґрунтованого висновку про нереальність даних операцій та лише документальне оформлення відповідних господарських відносин з метою податкової вигоди.

Сама собою відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

Крім того, при оцінці наданих доказів судами взято до уваги той факт, що у ТОВ «Санабрія» відсутні виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, трудові ресурси, основним видом діяльності ТОВ «Санабрія» є: неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля паливом, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, рекламна діяльність, що є підставою вважати про неможливість виконання даним контрагентом взятих обов'язків.

Твердження скаржника на невірне застосування судами ст. 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочинів підлягає відхиленню, оскільки підставою для відмови в позові стали висновки про нереальність операцій по спірних договорах.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі №2а-3843/12/1070 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук