Ухвала суду № 41962101, 12.12.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 242/5259/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1148/14 Головуючий в 1-й інстанції: Моцний О.С.

Категорія: ст.ст. 122 ч. 1, 125 ч. 2 КК України Доповідач в 2-й інстанції: Жовніренко В.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого-судді Жовніренко В.П.

суддів: Імберової Г.П., Прямілової Н.С.

при секретарі Воронько С.Г.

за участю прокурора Шелудько З.Л.,

розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050500001902, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Богданівки Красноармійського району Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України,

в с т а н о в и л а:

До суду апеляційної інстанції на вирок Селидівського міського суду Донецької області від 11 липня 2014 року з апеляційною скаргою звернувся обвинувачений ОСОБА_2, в якій просить вирок суду щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження по обвинуваченню його за ч. 1 ст. 122 КК України, вважаючи, що судом при розгляді провадження були порушені вимоги ст. ст. 411 ч. 1, 412 ч. 1 КПК України, а саме, не прийняті до уваги докази, які могли суттєво вплинути на його висновки, а також при наявності суперечливих доказів, які мають важливе значення для висновків суду, в судовому рішенні не вмотивовано, чому суд прийняв до уваги одні докази та відкинув інші.

В обґрунтування скарги апелянт послався на наступне:

- вирок ухвалений лише на підставі свідчень потерпілого та свідків обвинувачення, при цьому, суд не навів переконливих причин, з яких свідчення ОСОБА_3, який є батьком потерпілого, та ОСОБА_4, яка працює у потерпілого мийницею автомобілів, мають перевагу перед його свідченнями та свідченнями ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7;

- у суду не викликає сумнівів добровільність та істинність позиції свідків, оскільки їх показання достовірні і послідовні, однак, в поясненнях ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є явні протиріччя, які ставлять під сумнів правдивість її свідчень взагалі, так як у судовому засіданні ОСОБА_4 стверджувала, що коли вона вийшла на поклик ОСОБА_3 з території СТО, то побачила, що він з ОСОБА_5 намагаються затягнути потерпілого в автомобіль, а коли у них це не вийшло, почали його бити, при цьому ОСОБА_4 описує події з такими подробицями, що викликає сумнів в достовірності її свідчень. У свою чергу, ОСОБА_3 в судовому засіданні заявив, що він покликав ОСОБА_4 після того, як він та ОСОБА_5 вже намагались затягнути потерпілого в автомобіль та спричинили йому тілесні ушкодження, оскільки в силу похилого віку він сам не міг допомогти сину, при цьому свідок прямо вказує, що коли ОСОБА_4 підійшла до місця події, вони припинили бійку, сіли в автомобілі та поїхали, до цього ОСОБА_4 знаходилась та території СТО і не могла бачити події;

- мають суттєві протиріччя й свідчення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не допитувались в досудовому провадженні, які дають підстави для сумніву щодо їх присутності на місці події, та показання яких до їх допиту судом стороні захисту не відкривались, тобто їх показання є неналежними доказами, що свідчить про порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК України;

- у вироку відсутнє будь-яке мотивування неприйняття судом показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7;

- він та ОСОБА_5 дали пояснення, не спростовані в судовому засіданні, що їхні дії були спрямовані на зупинення протиправних дій потерпілого, при цьому, він не мав наміру спричиняти потерпілому тілесні ушкодження, тобто, відповідно до ст. 36 КК України, він знаходився у стані необхідної оборони, що виключає злочинність діяння, однак, незважаючи на вказані обставини суд, без будь-якого мотивування, визнав його винним у скоєнні кримінального правопорушення.

У запереченнях потерпілий ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення, вважаючи її необґрунтованою.

Зазначеним вироком ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до трьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_2 не застосовувався.

Зазначеним вироком також визнано винним та засуджено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 125 КК України до 150 годин громадських робіт і він звільнений від відбування покарання на підставі п. «в» ч.1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» та апеляційна скарга в інтересах якого, подана захисником ОСОБА_11, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06.10.2014 року була повернута апелянту, як така, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження без порушення апелянтом питання про поновлення цього строку.

Постановлено стягнути:

- з ОСОБА_2 на користь Селидівської міської лікарні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_10 у розмірі 3 638 грн. 82 коп.;

- з ОСОБА_5 на користь Селидівської міської лікарні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_10 у розмірі 1 212 грн. 94 коп.;

- з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4 290 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.;

- з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1 430 грн. 21 коп. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Як зазначено у вироку суду, 23.08.2013 року, приблизно о 19 годині 45 хвилин, ОСОБА_10 на своєму автомобілі марки «Volkswagen T5» державний номер НОМЕР_2, приїхав на територію власної станції технічного обслуговування, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, куди в цей час заїхали два легкових автомобілі - марки «Volvo» під керуванням ОСОБА_2, та марки «ВАЗ 2106» під керуванням ОСОБА_5 Вийшовши з автомобілів, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 почали сваритися із ОСОБА_10, обвинувачуючи його у тому, що він створив аварійну ситуацію при керуванні своїм автомобілем, що могло привести до пошкодження їх автомобілів. На цьому ґрунті між ними сталася словесна сварка, в ході якої вони висловлювалися нецензурною лайкою. У ході сварки ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_2 та ОСОБА_5 сісти у свої автомобілі та покинути територію СТО, що вони і зробили, але виїхавши з території СТО, стали очікувати на ОСОБА_10, щоб остаточно з'ясувати з ним відносини.

23.08.2013 року, приблизно 20.00 годині, ОСОБА_10 вийшов за територію СТО, до нього несподівано підбігли ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які знову стали висловлюватися нецензурною лайкою у бік ОСОБА_12, та продовжили словесну сварку. У ході сварки у ОСОБА_2 та ОСОБА_5, на ґрунті виниклих неприязних відносин, виник намір на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10, реалізуючи який ОСОБА_2 та ОСОБА_5, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10, стали бити останнього, при цьому ОСОБА_5 став наносити удари кулаками обох рук в обличчя потерпілого, а ОСОБА_2, у свою чергу, підійшов ззаду потерпілого та умисно наніс йому один удар кулаком у потиличну частину голови, від якого останній, не втримавши рівновагу, впав на проїжджу частину. Після цього ОСОБА_5 сів зверху на ОСОБА_10, який знаходився на асфальті, та став наносити удари кулаками обох рук у голову та тулуб останнього. Намагаючись захиститися від побиття, ОСОБА_10 став закривати свої обличчя та голову руками. У цей час ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_10, який продовжував знаходитися на асфальті, та став наносити йому удари ногами, які були спрямовані в обличчя потерпілого, але при цьому влучив потерпілому у праву руку, якою той захищав обличчя. Від отриманих ударів ОСОБА_2 - ОСОБА_10 відчув сильний біль у правій руці, та на деякий час втратив свідомість, а побачивши це, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 припинили свої злочинні дії та з місця вчинення злочину зникли.

У результаті дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_10 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, в результаті дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_10 були спричинені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Відповідно до норм, передбачених ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.

Доводи ОСОБА_2, зазначені в скарзі, про те, що його дії були спрямовані на зупинення протиправних дій потерпілого, що він не мав наміру спричиняти потерпілому тілесні ушкодження, а знаходився у стані необхідної оборони, спростовуються поясненнями потерпілого, свідків, матеріалами провадження.

Із матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

На підтвердження винуватості ОСОБА_2 та доведеності його вини у вчиненні злочину, суд обґрунтовано послався на пояснення потерпілого ОСОБА_10, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, на висновок судово-медичної експертизи потерпілого № 156 від 25.09.2013 року.

Так, потерпілий ОСОБА_10 в суді першої інстанції пояснював, що 23.08.2013 року, приблизно о 19 год. 45 хв., він на «Volkswagen T5» державний номер НОМЕР_2, приїхав на територію власної станції технічного обслуговування, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. В цей час на територію СТО також заїхали два легкових автомобілі - марки «Volvo» під керуванням ОСОБА_2, та марки «ВАЗ 2106» під керуванням ОСОБА_5 та водії почали сваритися з ним, обвинувачуючи його у тому, що він створив аварійну ситуацію при керуванні своїм автомобілем, що могло привести до пошкодження їх автомобілів. На цьому ґрунті між ними сталася словесна сварка, в ході якої вони висловлювалися нецензурною лайкою, а він сказав їм, щоб вони покинули територію СТО і вони її покинули. Але, коли він вийшов за межі СТО, до нього підбігли ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і знову стали висловлюватися нецензурною лайкою у його бік та продовжили словесну сварку, під час якої ОСОБА_5 став наносити удари кулаками обох рук в його обличчя, а ОСОБА_2, у свою чергу, підійшов ззаду та умисно наніс йому один удар кулаком у потиличну частину голови, від якого він, не втримавши рівновагу, впав на проїжджу частину, а ОСОБА_5 сів зверху на нього та став наносити удари кулаками обох рук у голову та тулуб, а ОСОБА_2 став наносити йому удари ногами, які були спрямовані в його обличчя, але при цьому влучив у праву руку, якою він захищав обличчя. Від ударів він відчув сильний біль у правій руці та на деякий час втратив свідомість, а після цього двоє його знайомих відвезли його до прийомного покою Селидівської ЦМЛ.

Свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції теж пояснила, що вона працює у ОСОБА_10 на СТО та 23.08.2013 року вона перебувала на робочому місці, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Приблизно о 20 годині вона бачила, що на територію СТО приїхав ОСОБА_10, а потім два автомобілі, з яких вийшли два чоловіки та між ними та ОСОБА_10 проходила сварка, який сказав чоловікам покинути територію СТО і вони поїхали, а біля 20 години він сам вийшов за межі території. У цей час вона почула, що ОСОБА_10 її кличе, а коли вийшла, то побачила, що ті двоє чоловіків намагалися насильно посадити останнього в автомобіль, а коли в них це не вийшло, то вони почали його бити.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні у суді першої інстанції пояснив, що 23.08.2013 року, приблизно о 19 год. 45 хв., він перебував на території станції технічного обслуговування, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, куди в цей час заїхали два легкових автомобілі, з яких вийшли два чоловіки та між ними та ОСОБА_10 почалася сварка. Після цього ОСОБА_10 сказав чоловікам покинути територію СТО і вони її покинули. Потім він побачив, що ті двоє чоловіків, коли ОСОБА_10 вийшов за межі території, намагалися насильно посадити його в автомобіль, а оскільки в них це не вийшло, то вони почали завдавати удари ОСОБА_10

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_13 в суді першої інстанції пояснили, що 23.08.2013 року, близько 20 години, вони приїхали до кіоску, розташованого біля АТП по АДРЕСА_2 і там зустріли ОСОБА_10 без сорочки, обличчя якого було в крові, він скаржився, що болить рука й голова, який їм пояснив, що його побили два чоловіки. Після цього вони посадили ОСОБА_10 до своєї машини та відвезли його до прийомного відділення Селидівської ЦМЛ. Поруч з ОСОБА_10 бачив батька останнього та жінку.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у суді першої інстанції пояснювали, що в 20-х числах серпня 2013 року, приблизно о 20 год. 30 хв., вони перебували біля торгового кіоску, розташованого на АТП по АДРЕСА_2, де в цей час бачили три автомобілі, з яких вийшли троє чоловіків та почали голосно сваритися, а через деякий час побачили, що водій першого автомобіля (ОСОБА_10.) та водій другого автомобіля (ОСОБА_5) впали на асфальт та почали боротися.

Згідно з висновком експерта № 156 від 25.09.2013 року від дій «чоловіка кавказької національності» потерпілому могла бути спричинена частина тілесних ушкоджень в області голови, які супроводжувалися струсом головного мозку та які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, а від дій ОСОБА_2 - спричинена частина ушкоджень в області голови, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також закритий перелом дистальної голівки другої п'ясткової кістки правої кисті, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Таким чином, судом при постановленні вироку були враховані всі докази по даному провадженню, у тому числі і покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не спростовують висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину щодо потерпілого ОСОБА_10 і не підтверджують його доводи про те, що він знаходився у стані необхідної оборони.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції при постановленні щодо нього вироку безпідставно врахував свідчення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які на його думку, є неналежними доказами, оскільки їх покази не відкривались на досудовому слідстві, є необґрунтованими, так як вони не допитувались при проведенні досудового розслідування, а при проведенні судового провадження як сторона захисту, так і сторона обвинувачення мають право давати суду додаткові докази, які не були відомі на досудовому розслідуванні.

Враховуючи викладене, а також, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування або зміни вироку не виявлено, колегія суддів не знаходить підстав для його скасування та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Селидівського міського суду Донецької області від 11 липня 2014 року по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050500001902, щодо обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

В.П. ЖовніренкоГ.П. ІмбероваН.С. Прямілова