Рішення № 41959991, 17.12.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 147/843/14-ц Провадження № 22-ц/772/3378/2014Головуючий в суді першої інстанції Савченко С. М.Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Берегового О.Ю., з участю секретаря Руденко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Встановила:

В червні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з цим позовом вказуючи, що 10 березня 2006 року ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 6900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі не виконувала, у зв'язку з чим станом на 30 травня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 16132,30 грн., з яких: тіло кредиту - 4144,40 грн., заборгованості за відсотками - 11987,90 грн. Судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2008 року за цим же кредитним договором з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 5338,32 грн. боргу, а відтак просило стягнути з відповідачки різницю між загальною сумою боргу та сумою боргу, стягнутою за цим судовим наказом в розмірі 10793,98 грн., а також 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 539,70 грн. - процентна складова, а всього 11833,68 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року в розмірі 11833,68 грн. та 243,60 грн. у відшкодування судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка допустила заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 11833,68 грн. (за виключенням суми боргу, стягнутої за судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2008 року), а відтак вона підлягає стягненню з неї на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у примусовому порядку на підставі ст. ст. 525, 526, 530, 610, 611, 1050, 1054 ЦК України.

При цьому суд визнав відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, пославшись на п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», за яким строк дії договору встановлюється у 12 місяців з часу його підписання; якщо протягом цього строку жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення договору, він автоматично пролонговується на той самий строк. Також суд з посиланням на розрахунок заборгованості, згідно з яким у березні та квітні 2012 року у погашення процентів за кредитом сплачено, відповідно, 570,08 грн. та 171,55 грн., зазначив, що це є свідченням вчинення відповідачкою дій, які вказують на визнання боргу (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Відповідно до нього ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 6900,00 грн. на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_2 неналежно виконувала умови договору, у зв'язку з чим допустила заборгованість по сплаті тіла кредиту та процентів. Судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2008 року за цим же кредитним договором з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 5338,32 грн. боргу (а. с. 7). 27 лютого 2009 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції Водяніцкого І.В. відкрито виконавче провадження з виконання цього наказу. Розпорядженням цього ж державного виконавця від 10 березня 2009 року запропоновано головному бухгалтеру Тростянецької селищної ради здійснювати утримання 20% із заробітної плати ОСОБА_2 на депозитний рахунок відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції, а його ж постановою від 5 листопада 2011 року звернуто стягнення на пенсію боржника. Постановою державного виконавця від 28 квітня виконавче провадження з виконання судового наказу закінчено у зв'язку зі сплатою боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, у визначений у ньому строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про те, що із набранням законної сили судовим наказом Тростянецького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2008 року зобов'язання за кредитним договором не припинилось.

Проте, стягуючи з відповідачки фіксовану частину штрафу в розмірі 500 грн., суд не звернув уваги на невідповідність такого виду відповідальності за порушення зобов'язання положенню ч. 2 ст. 549 ЦК України, яка визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання, в заявку з чим позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає через безпідставність.

Також, судом залишено поза увагою те, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до п. п. 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH). Д дія картки закінчилась 31 березня 2009 року.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.

Така ж правова позиція, яка в силу приписів ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування для всіх судів України, висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс 14.

Пролонгація ж договору передбачає продовження строку дії договору після виконання його умов і переукладення договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, однак після закінчення строку дії договору банк не видав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов'язань за договором від 10 березня 2006 року не виконав (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167 цс 14).

Таким чином, оскільки дія картки закінчилась 31 березня 2009 року, а відтак з цієї ж дати припинились договірні стосунки сторін, то починаючи з 31 березня 2009 року у банку не було підстав для нарахування відсотків за кредитом, тому вимога про стягнення з ОСОБА_2 на Користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми процентів у розмірі 7930,26 грн. (11987,90 грн. процентів нарахованих станом 30 травня 2014 року - 2718,80 грн. процентів нарахованих станом на 31 березня 2009 року - 1339,14 грн. процентів стягнутих за судовим наказом від 8 вересня 2008 року) не підлягає задоволенню через безпідставність позовних вимог, а решта вимог (тіло кредиту та проценти нараховані до 31 березня 2009 року та процентна складова штрафу) - у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Не можна погодитись і з висновком суду про переривання перебігу строку позовної давності у зв'язку зі сплатною на рахунок банку у березні та квітні 2012 року 570,08 грн. і 171,55 грн., тому що перебіг цього строку переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Проте, як видно з витребуваної апеляційним судом копії виконавчого провадження з виконання судового наказу Тростянецького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2008 року, ці кошти були перераховані ПАТ КБ «ПриватБанк» з депозитного рахунку відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції саме на виконання цього наказу, а відтак жодних дій, які б свідчили про визнання боргу ОСОБА_2 перед позивачем, поза межами стягнутого судовим наказом, відповідачка не вчиняла.

Керуючись ст. ст. 205, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2014 року скасувати.

У позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Оригіналу відповідає: О.С. Панасюк