Постанова № 41950603, 09.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/406/13-а

Категорія: 9.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Військової частини А2734 до Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Військова частина А2734 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд зобов'язати відповідача поновити операції на рахунках № 35219009000147 та № 35229033000147 за кодами економічної класифікації видатків 2111, 2112, 2120, 2250, кошторису Військової частини А2734 на 2013 рік бюджетної програми 2101020.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року позовні вимоги задоволені частково, зобов'язано відповідача поновити операції на рахунках № 35219009000147 та № 35229033000147 за кодами економічної класифікації видатків 2111, 2112, 2120 кошторису Військової частини А2734 на 2013 рік бюджетної програми 2101020. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про залишення адміністративного позову без задоволення, наголошуючи, зокрема, на неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин справи, порушенні норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області листами №332/01.3-08, №334/01.3-08 від 23.01.2013 повідомило Військову частину А2734 про зупинення операцій на рахунках 37110043000147, 35229044000147, 35229033000147, 35219009000147 та 31256273210128 по всім КЕКВ.

Підставою для направлення позивачу таких повідомлень стали постанови Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївський області ВП № 35564996 від 16.01.2013, ВП № 35564996 від 09.01.2013, ВП № 35564996 від 09.01.2013, ВП № 35653769 від 16.01.2013, ВП № 35653769 від 09.01.2013 про арешти коштів позивача, про стягнення з позивача виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій на підставі виконавчих листів № 2-а-1373, № 2-569/2005, виданих 24.10.2005 року та 10.05.2007 року Вознесенським міськрайонним судом у Миколаївській області.

Посилаючись на захищеність в силу ст. 55 Бюджетного кодексу України видатків на рахунках № 35219009000147 та № 35229033000147 за кодами економічної класифікації видатків 2111, 2112, 2120, 2250, кошторису Військової частини А2734 на 2013 рік бюджетної програми 2101020, на які розповсюджується зупинення згідно вказаних повідомлень, позивач просив суд прийняти рішення про їх поновлення для подальшого здійснення операцій за цими рахунками за призначенням.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при виконанні вимог державного виконавця не дотримано принцип захищеності видатків бюджету, не враховано вимоги законодавства, за якими цей принцип має бути непорушним, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача мають бути поновлені шляхом відповідного відновлення подальшого функціонування відповідних рахунків позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Бюджетного кодексу України №2456-VI від 08.07.2010 року видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень визнаються захищеними видатками бюджету, зокрема, на оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; оплату комунальних послуг та енергоносіїв, придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування, тощо.

Пунктом 9 Розділу VI «Прикінцеві та Перехідні положення» Бюджетного кодексу України №2456-VI від 08.07.2010 року установлено законодавче врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

При цьому, видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Як підтверджено матеріалами справи та фактично не заперечується сторонами, рішення про накладення арешту на вказані рахунки позивача прийнято службовою особою органу державної виконавчої служби під час виконання виконавчих листів, виданих Вознесенським міськрайонним судом у Миколаївській області.

Зі змісту постанов державного виконавця вбачається, що виконання вказаних рішень суду має відбуватись шляхом стягнення з позивача відповідної грошової компенсації, тобто відповідного рішення, зокрема, про накладення арешту на видатки позивача, які в силу закону визначені як захищені, судом не приймалось.

Крім того, зі змісту заперечень відповідача на позов, вбачається, що відповідач не заперечує, що коди економічної класифікації видатків: 2111, 2112, 2120 відносяться до захищених видатків.

Колегія суддів, враховує приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, приписи Закону України «Про виконавче провадження», вимоги якого визначають рішення державного виконавця обов'язковими для виконання, при цьому, виконуючи відповідний обов'язок як орган державної влади, відповідач має керуватись із застосуванням їх сукупного аналізу, та враховувати відповідні обмеження, встановленні законом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що п. 31 Порядку, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами(посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (Постанова Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що видатки боржника, щодо яких прийнято постанову про арешт рахунків боржника, здійснюються лише в частині видатків, які Бюджетним кодексом України визначені захищеними, у разі зазначення про це у судовому рішенні про стягнення коштів із зазначених рахунків, а тому доводи відповідача на підтвердження правомірності своїх дій, що ґрунтуються на вимогах державного виконавця, є відповідають вказаним нормам, а тому при вирішенні питання щодо накладення арешту на відповідні рахунки позивача, має дотримуватись вказаних вимог Закону.

За таких обставин, враховуючи встановлені законом обмеження та виключні підстави для накладення арешту рахунків боржника щодо видатків, які Бюджетним кодексом України визначені захищеними, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірне зупинення операцій на рахунках позивача № 35219009000147 та № 35229033000147 за кодами економічної класифікації видатків 2111, 2112, 2120 кошторису на 2013 рік бюджетної програми 2101020.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування позивачу судових витрат, понесених ним при зверненні до суду, оскільки зазначений висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 94 КАС України.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції встановивши порядок стягнення судових витрат на користь позивача у даній справі з Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області, фактично допустив відшкодування судових витрат за рахунок суб'єкта владних повноважень, тоді як ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено відшкодування судових витрат за рахунок Державного бюджету України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання, але помилково застосував норми процесуального права щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, оскаржуване судове рішення, підлягає зміні в резолютивній частині.

Враховуючи вищевикладене, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, при цьому суд першої інстанції помилково застосував норми процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, оскаржуване судове рішення, підлягає зміні в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Військової частини А2734 до Управління Державної казначейської служби України у Вознесенському районі Миколаївської області про зобов'язання вчинити певні дії - змінити, виклавши ч. 4 її резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету на користь Військової частини А2734 (код ЄДРПОУ 03363699) понесені судові витрати у розмірі 35 (тридцять п'ять) грн.».

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/