Ухвала суду № 41949194, 16.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15822/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Гімарі Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тайгер» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо складання акту від 17.09.2014 року № 2288/26-53-22-05-21/32306323 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві;

- скасувати податкові повідомлення - рішення від 06.10.2014 року № 0004212205, №0004202205 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві вилучити з автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акта від 17.09.2014 року № 2288/26-53-22-05-21/32306323 «Про результати документальної позапланової перевірки»;

- заборонити Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві передавати та враховувати результати, висновки акту від 17.09.2014 року № 2288/26-53-22-05-21/32306323 «Про результати документальної позапланової перевірки».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року - позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки відповідачем встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Тайгер» п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 01.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 260 311 грн., в т.ч. за лютий 2013 року на суму 95 888 грн., березень 2013 року на суму 249 380 грн., квітень 2013 року на суму 312 793 грн., травень 2013 року на суму 169 421 грн., червень 2013 року на суму 243 592 грн., липень 2013 року на суму 354 776 грн., серпень 2013 року на суму 130 928 грн., вересень 2013 року на суму 264 876 грн., жовтень 2013 року на суму 242 634 грн., листопад 2013 року на суму 196 023 грн. та п.44.1 ст. 44, п.138.1, п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України від 01.12.2010 року № 2755-VI ( із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на загальну суму 2 147 295 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 2 147 295 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 06.10.2014 року прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

№ 0004202205, щодо заниження податку на додану вартість, яким у зв'язку із порушенням п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 2 260 311 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 565 077, 75 грн., з граничним строком сплати в 10 (десять) днів;

№ 0004212205, щодо заниження податку на прибуток, яким у зв'язку із порушенням та п.44.1 ст. 44, п.138.1, п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10 ст. 138 Податкового Кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 2 147 295 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 536 823, 75 грн., з граничним строком сплати в 10 (десять) днів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з аналізу інформації викладеної у акті №458/26-56-22-01-03/38091691 від 21.08.2014р. встановлено, що діяльність ТОВ «Торенія» спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат по податковому кредиту для контрагентів, в т.ч. і ТОВ «Тайгер». А отже, ТОВ «Тайгер» не проявило розумної обережності при укладенні договорів з постачальником ТОВ «Торенія».

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, на момент здійснення правовідносин з позивачем, ТОВ «Торенія» було зареєстроване як юридична особа, що в свою чергу не спростовується відповідачем.

Особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Колегія суддів звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Вказані висновки узгоджуються з приписами ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до увагу принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, чинне законодавство України не покладає обов'язку на платника податків, щодо здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками (контрагентами) по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товару (робіт, послуг).

Як встановлено статтею 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

При цьому, відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосування незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві, дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджет, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, належність здійснення та виконання господарських правовідносин позивача за перевіряємий період по його контрагентах підтверджується первинною документацією позивача, оформленою відповідно до приписів чинного законодавства України.

Однак, як слідує зі змісту акту перевірки, відповідач мотивуючи не наданням первинних документів встановив заниження податку на додану вартість та визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 2 260 311 грн., а також застосував штрафні санкції у розмірі 565 077, 75 грн. та встановив заниження податку на прибуток та визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 2 147 295 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 536 823, 75 грн.

Відповідно до ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до Порядку № 395 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пункт 1.5.).

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пункт 1.6.).

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в Акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7.).

Результати документальної перевірки діяльності платника податків складаються таким чином - у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення (пункт 2.3.2.2.).

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що в акті перевірки не наведено жодних фактів про будь-яке порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового обліку, а лише вказано на відсутність реального здійснення господарських операцій по укладених правочинах позивача та його контрагентів, проте такі доводи були спростовані первинними документами.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Ухвалу складено у повному обсязі 17.12.2014.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Шостак О.О.

Желтобрюх І.Л.