Постанова № 41949157, 11.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа№ 910/23041/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Медведська О.Г. - представник;

від відповідача-1: Воробйова Є.С. - представник;

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: ОСОБА_4 - представник;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 20.01.2014р.

у справі № 910/23041/13 (суддя Р.В. Бойко)

позовом Публічного акціонерного товариства "Неос Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю " Еліт Менеджмент Груп"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на предмет, на стороні відповдачів - ОСОБА_5

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 20.01.2014 у справі № 910/23047/13 визнано недійсним договір купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 23.02.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 498, укладений між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп".

Позов Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011 р., зареєстрований за № 724, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень № 107 в літ. А по АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу суд на те, що 22.01.2008 р. між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" (яке в подальшому було реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру") та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 2008, за змістом якого Банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 16 000 000,00 грн. строком з 22.01.2008 р. по 19.01.2018 р. 10.10.2008 р. з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_5 укладено Іпотечний договір, на підставі якого, в іпотеку Банку передано нерухоме майно, що належало іпотекодавцю - ОСОБА_5: групу приміщень № 97 (в літ. А), а саме: нежилі приміщення загальною площею 250.5, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009 p. у справі № 2-873/09 позов ОСОБА_5 було задоволено частково, в тому числі визнано за ОСОБА_5 право власності на групу приміщень № 97 загальною площею 1.5 кв. м та № 107 загальною площею 249.0 кв.м по АДРЕСА_1, як на окремі об'єкти нерухомого майна.

23.02.2011 р. між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою дальністю "Акрополіс реаліті Груп" укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі №498.

На підставі договору ОСОБА_5 було відчужено нежитлові приміщення № 107 (в літ. А), що знаходяться в будинку АДРЕСА_1.

Між ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" та ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" 09.03.2011 р. укладено договір купівлі-продажу. Данний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7. та зареєстрований в реєстрі за № 724, відповідно до умов договору ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" передає у власність, а ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" приймає у власність групу приміщень № 107 (в літ. А), що аходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, за твердженням позивача, підстав для визнання договору купівлі-продажу від 09.03.2011 р. недійсним.

Як встановлено, на підставі Іпотечного договору від 10.10.2008 р. нежилі приміщення № літ. А загальною площею 250,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, передані позивачу в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за укладеним з третьою і Кредитним договором.

Скаржник звертає увагу суд на те, що місцевим господарським судом зазначено, що укладений між ОСОБА_5 та ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" договір купівлі-продажу від 23.02.2011 р. суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та в силу положень законодавства (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 2 ст. 215 ЦК України) є нікчемним, з метою забезпечення захисту прав і законних інтересів позивача (як іпотекодержателя спірного майна) та відновлення державної реєстрації права власності на майно за іпотекодавцем, що дозволить в майбутньому реалізувати банком право іпотекодержателя на звернення стягнення на відповідне майно (у разі наявності підстав), суд вважає за необхідне на підставі ст. 83 ГПК України вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.02.2011 р.

Апелянт зазначає, що з таким висновком місцевого господарського суду погодитись не можна, оскільки договір купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 23.02.2011р. посвідчений приватним натаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 498 укладений між фізичною особою ОСОБА_5 та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп", і рішення (ініціатива) суду визнати його недійсним порушить правило підвідомчості, встановлене ст. 12 ГПК України.

На думку апелянта, даний договір купівлі- продажу групи нежилих приміщень від 23.02.2011р можливо визнати недійсним, у тому числі з ініціативи суду, лише у межах позовного провадження за правилами ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2014р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/23041/13 та викликано повноважних представників сторін в судове засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів та третьої особи.

08.07.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою від 08.07.2014 року було призначено судову будівельно - технічну експертизу, апеляційне провадження у справі зупинено. Проведення експертизи, доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, зобовязано сторін надати в розпорядження експертизи необхідні документи на вимогу експертів.

Супровідним листом від 08.10.2014 № 40 10466/14-43 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повернув матеріали справи № 910/23041/13 без виконання.

Ухвалою від 21.10.2014 року поновлено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

18.11.2014 року через відділ документального забезпечення суду від ПАТ "Банк Кіпру" надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, з якого вбачається, що відповідно до протоколу Загальних зборів акціонерів ПАТ "Банк Кіпру" №49 від 17.04.2014р. було змінено найменування ПАТ "Банк Кіпру" на ПАТ "Неос Банк".

Ухвалою від 18.11.2014 року розгляд справи відкладено на 11.12.2014 у звязку з неявкою в судове засідання представників сторін.

В судове засідання представник відповідача - 2 не з"явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача - 1 та третьої особи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача - 2, оскільки останній не скористався належним їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні.

11.12.2014 року в судовому засіданні представником відповідача - 1 заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для залучення до участі у справі нового банку іпотекодержателя.

Судова колегія, порадившись на місці, ухвалила, відмовити в задоволенні клопотання, оскільки заявлений позов не торкається прав та інтересів нового банку іпотекодержателя, а в позові не ставиться вимога про повернення майна.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - 1 та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

22.01.2008 р. між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" (яке в подальшому було реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру") та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 002-4/2008.

Відповідно договору Банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 16 000 000,00 грн. строком з 22.01.2008 р. по 19.01.2018 р.

10.10.2008 р. з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_5 укладено Іпотечний договір, на підставі якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, що належало іпотекодавцю - ОСОБА_5: групу приміщень № 97 (в літ. А), а саме: нежилі приміщення загальною площею 250,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009 р. у справі № 2-873/09 позов ОСОБА_5 було задоволено частково, визнано за ОСОБА_5 право власності на групу приміщень № 97 загальною площею 1,5 кв. м та № 107 загальною площею 249,0 кв.м по АДРЕСА_1 як на окремі об'єкти нерухомого майна.

23.02.2011 р. між ОСОБА_5 та ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі № 498, на підставі якого ОСОБА_5 було відчужено нежитлові приміщення № 107 (в літ. А), що знаходяться в будинку АДРЕСА_1.

09.03.2011 р. між ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" та ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 724, відповідно до умов якого ТОВ "Акрополіс реаліті Груп" передає у власність, а ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" приймає у власність групу приміщень № 107 (в літ. А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав для визнання договору купівлі-продажу від 09.03.2011 р. недійсним.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Іпотечного договору від 10.10.2008 р. нежилі приміщення № 97 (в літ. А) загальною площею 250,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, були передані позивачу в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за укладеним з третьою особою Кредитним договором.

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_5 та на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009 р., яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03.11.2011 р., за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 97, площею 1,5 кв.м, та № 107, площею 249,0 кв.м, що фактично складають окремі частини переданого в іпотеку приміщення № 97 (в літ. А) загальною площею 250,5 кв.м.

Слід зазначити, що приміщення № 107, площею 249,0 кв.м, окремим предметом іпотечного договору не виступало, на нього поширюються обмеження, які випливають з Іпотечного договору від 10.10.2008 р., оскільки вказані приміщення фактично є частиною переданих в іпотеку приміщень № 97 (в літ А) загальною площею 250,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" виключно на підставі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Як свідчать матеріали справи, згода на відчуження майна - приміщення № 107 загальною площею 249,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, ні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп", ані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" позивачем (як іпотекодержателем такого майна) не надавалась.

Таким чином, в порушення ст. 9 Закону України "Про іпотеку" без згоди іпотекодержавтеля на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2011 р. спірне майно було відчужено іпотекодавцем на користь ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп", а останнім - на користь "Еліт Менеджмент Груп" за договором купівлі-продажу від 09.03.2011 р.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Отже, відчуження приміщення № 107, площею 249,0 кв.м, яке є частиною переданого в іпотеку майна, відбулось без згоди іпотекодержателя (позивача), договори купівлі-продажу від 23.02.2011 р. (укладений між третьою особою та відповідачем 1) та від 09.03.2011 р. (укладений між відповідачами) в силу положень ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Як зазначено в п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Таким чином, в силу положень ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України укладений між відповідачами Договір купівлі-продажу від 09.03.2011 р. є нікчемним, вимоги позивача про визнання даного Договору недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, слід зазначити, що за змістом ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Визнання судом недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, виступатиме підставою для скасування реєстрації права власності на спірне майно лише за Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" та матиме наслідком поновлення реєстрації права власності на дане майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп", в тому числі за відсутності відомостей про обтяження майна згідно Іпотечного договору.

Таким чином, сам по собі факт існування рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.03.2011 р. не зможе забезпечити відновлення та захистити порушені права Банку як іпотекодержателя спірного майна.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки укладений між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп" договір купівлі-продажу від 23.02.2011 р. суперечить вимогам ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та в силу положень законодавства (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України) є нікчемним, з метою забезпечення захисту прав і законних інтересів позивача (як іпотекодержателя спірного майна) та відновлення державної реєстрації права власності на майно за іпотекодавцем, що дозволить в майбутньому реалізувати банком право іпотекодержателя на звернення стягнення на відповідне майно (у разі наявності підстав), є необхідність на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.02.2011 р.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, апелянт не надав суду жодних доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що підстав для скасування рішення Господарського суду м. Києва не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 р. у справі № 910/23041/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року по справі № 910/23041/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/23041/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх