Рішення № 41948792, 10.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25860/14 10.12.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка», м.Київ, ЄДРПОУ 37243629

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст», м.Київ, ЄДРПОУ 34415593

про стягнення 33 303,10 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кійко Т.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 27 500 грн., пені в розмірі 2094 грн., 3% річних в сумі 409,10 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3300 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» умов договору №154 від 11.04.2011р. поставки товару в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 10.12.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01014, м.Київ, Печерський район, пров.Мічурина, буд.3/2 літ.А, офіс 21.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 24.11.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була вручена 27.11.2014р. відповідачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103032144890.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також наявність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем ухвали суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, з 27.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» було достатньо часу для підготування своєї правової позиції по суті спору та представлення витребуваних судом документів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 24.11.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань сторін про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» (покупець) було укладено договір №154 поставки, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у товарно-транспортних або видаткових накладних на кожну партію товару (п.2.1 договору №154 від 11.04.2011р.).

За умовами п.5.1 спірного правочину останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між контрагентами.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №154 від 11.04.2011р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.1.2 договору №154 від 11.04.2011р. ціна, асортимент та кількість товару визначається сторонами у рахунках -фактурах та видаткових накладних на кожну партію товару.

Доставка продукції відбувається за рахунок постачальника (п.3.2 договору №154 від 11.04.2011р.).

У п.2.2 спірного правочину зазначено, що датою отримання товару вважається дата, вказана в накладній.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №154 від 11.04.2011р. позивачем було поставлено, а представником відповідача на підставі довіреності №000019 від 11.12.2013р. прийнято сіль вуглеамонійну харчову та натрій довуглеокислий (сода харчова) на загальну суму 94 740 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними №11/12-52 від 11.12.2013р., №11/12-61 від 11.12.2013р. та податковими накладними №7893 від 11.12.2013р. та №1894 від 11.12.2013р.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Ухвалою від 24.11.2014р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару за договором №154 від 11.04.2011р. на суму 94 740 грн.

Проте, жодних заперечень з приводу отримання продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» не представило. При цьому, судом прийнято до уваги, що з 27.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї позиції по суті спору.

Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Крім того, господарським судом прийнято до уваги наявні в матеріалах справи докази внесення часткової оплати за товар з посиланням у призначенні платежу саме на вказані вище видаткові документи.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові та податкові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 94 740 грн. в межах договору №154 від 11.04.2011р. здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вже вказувалось судом, умовами спірного правочину передбачено, загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у товарно-транспортних або видаткових накладних на кожну партію товару.

Пунктом 2.2 договору №154 від 11.04.2011р. передбачено, що покупець здійснює оплату товару згідно накладної протягом 14 календарних днів з моменту отримання продукції.

Як вже вказувалось, п.2.2 спірного правочину передбачено, що датою отримання товару вважається дата, вказана в накладній.

Таким чином, приймаючи до уваги умови договору №154 від 11.04.2011р., зокрема, узгоджений сторонами порядок, розмір та строки оплати продукції, судом встановлено, що строк оплати товару на загальну суму 94 740 грн. настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» до суду з розглядуваним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» було лише частково оплачено товар, а саме на суму 67 240 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 27 500 грн.

Наведені твердження заявника в повному обсязі підтверджуються представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка».

Одночасно, як свідчать матеріали справи, відповідачем після порушення провадження по справі було внесено плату за отриманий на підставі спірного правочину товар на загальну суму 24 677,60 грн., а саме 01.12.2014р. сплачено 5000 грн. та 09.12.2014р. - 19 677,60 грн.

З приводу погашення спірної заборгованості після порушення провадження по справі, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 24 677,60 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» погашено не було, а внесено плату лише 01.12.2014р. та 19.12.2014р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 24 677,60 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 24.11.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару за договором №154 від 11.04.2011р. поставки товару. Як вже зазначалось, вказану ухвалу відповідач отримав 27.11.2014р., про що свідчить поштове повідомлення №0103032144890. Однак, вказаним учасником судового процесу вимоги ухвали суду виконано не було, витребуваних документів не представлено, факту наявності заборгованості перед позивачем не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» про стягнення основного боргу підлягають задоволенню на суму 2822,40 грн. з урахуванням часткової оплати, що була внесена відповідачем після порушення провадження по справі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 2094 грн., 3% річних в сумі 409,10 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3300 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.1 договору №154 від 11.04.2011р. передбачено, що у випадку затримки оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день затримки розрахунків.

З огляду на порушення покупцем строків внесення плати за отриманий на підставі договору №154 від 11.04.2011р. товар, позивачем за період з 25.12.2013р. по 25.06.2014р. було нараховано пеню на суму 2094 грн.

Проте, суд зазначає, що заявником не вірно визначено початок періоду нарахування неустойки оскільки, як вказувалось вище, покупець повинен оплатити продукцію протягом 14 календарних днів після її отримання (судом було встановлено, що товар відповідачем було отримано 11.12.2013р., а отже, останнім днем строку внесення плати є саме 25.12.2013р.).

Таким чином, фактично саме з наступного дня (26.12.2013р.) строк виконання зобов'язання вважається порушеним, тобто і право на нарахування штрафних санкцій виникло у заявника саме з вказаної дати.

Проте, навіть враховуючи помилку позивача при визначенні періоду нарахування неустойки, здійснивши перерахунок розміру заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення неустойки у заявленій сумі, внаслідок чого вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» у розглядуваній частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було за період з 25.12.2013р. по 25.06.2014р. нараховано 3% річних на загальну суму 409,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3300 грн.

Однак, під час здійснення розрахунку 3% річних заявником було допущено ті ж самі помилки, що і при нарахуванні неустойки. При цьому, після здійснення судом власного перерахунку встановлено, що фактично розмір 3% річних, що заявлений позивачем до стягнення, є обґрунтованим.

Одночасно, представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з січня 2014р. по червень 2014р. містить арифметичні помилки. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача може бути стягнуто інфляційні втрати на загальну суму 3180,92 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи наявність підстав для припинення провадження по справі в частині стягнення основного боргу на суму 24 677,60 грн., з огляду на допущені під час нарахування інфляційних втрат арифметичні помилки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» про стягнення основного боргу в сумі 27 500 грн., пені в розмірі 2094 грн., 3% річних в сумі 409,10 грн. та інфляційних втрати в розмірі 3300 грн. підлягають задоволенню частково, а провадження в частині стягнення основної заборгованості в сумі 24 677,60 грн. - припиненню.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, судові витрати за вимогами, провадження за якими припинено, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 24 677,60 грн.

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 2822,40 грн., пені в розмірі 2094 грн., 3% річних в сумі 409,10 грн. та інфляційних втрати в розмірі 3300 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс траст» (01014, м.Київ, Печерський район, пров.Мічурина, буд.3/2 літ.А, офіс 21, ЄДРПОУ 34415593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний двір «Українська товарна спілка» (03037, м.Київ, Солом'янський район, вул.Білгородська, буд.4, ЄДРПОУ 37243629) основний борг в розмірі 2822,40 грн., пеню в сумі 2094 грн., 3% річних в розмірі 409,10 грн., інфляційні втрати в розмірі 3180,92 грн. та судовий збір в сумі 1820,47 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.12.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 15.12.2014р.

Суддя М.О. Любченко