Рішення № 41947122, 01.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/20892/14 01.12.14

За позовомПублічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум Інвест"простягнення 369 603,71 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Половінкін О.В. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 01.12.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум Інвест" про стягнення 369 603,71 грн. пені та процентів річних за

Договором поставки №17/5-1/80 від 17.05.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.10.2014 порушено провадження у справі №910/20892/14, розгляд справи призначений на 20.10.2014.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 10.11.2014.

Ухвалою від 10.11.2014 відкладено розгляд справи на 01.12.2014.

Відповідач повноважного представника в судові засідання не направив. У письмовому відзиві на позов до вимоги про стягнення пені відповідач просив суд застосувати річний строк позовної давності, обумовлений ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 01.12.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

17.05.2013 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) укладений договір №17/5-1/80 (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов»язується передати у власність покупця зерно врожаю 2012 року, а покупець - прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору.

Кількість, строк та місце поставок, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього Договору, визначається в специфікаціях до цього Договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід»ємною частиною цього Договору (п. 3.3).

Відповідно до п. 4. Договору, товар поставляється на умовах франко-елеватор.

Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім.»я покупця на сертифікованому елеваторі, згідно п. 4.2.

Оплата товару проводиться протягом строку вказаного в специфікаціях до цього Договору після настання останньої з подій - поставка товару, визначення його якості і залікової ваги, пред»явлення рахунку-фактури, видача покупцю документів заначених в п. 6.1 Договору. (п. 5.).

Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 30.06.2014, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобовязань (п. 10.1).

Підставою для звернення з даним позовом стало порушення строків оплати товару.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

На викнання умов п. 3.3 Договору, сторонами підписані специфікації №1 від 17.05.2013 згідно якою позивач зобовязався поставити товар на суму 6 518 895,12 до 10.06.2013, №2 від 03.06.2013 - 5 295 827,46 до 10.06.2013, №3 від 14.06.2013 - 7 201 088,84 грн. - 14.06.2013, №4 від 14.06.2013 - 28 561 611,68 грн. до 14.06.2013, №5 від 17.06.2013 - 1 943 158,22 до 17.06.2013, №6 від 18.06.2013 - 168 946,69 грн. до 18.06.2013.

Враховуючи наведене позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних: №2 від 05.06.2013 на суму 5 295 827,46 грн., №3 від 10.06.2013 на суму 6 518 895,12 грн., №4 від 14.06.2013 - 7 201 088,84 грн., №7 від 14.06.2013 - 28 561 611,68 грн., №8 від 17.06.2013 - 1 943 158,22 грн., №9 від 18.06.2013 - 168 946,69 грн.

На виконання п. 4.2 Договору, товар згідно специфікацій був переоформлений на покупця на сертифікованому елеваторі, що підтверджується актами прийому-передачі та складськими квитанціями, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до вказаних специфікацій, оплата товару здійснюється шляхом 100% оплати протягом 2 банківських днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору, відповідач перерахував позивачу кошти на суму 49 686 528,01 грн.: 25.07.2013 - 33 100 000,00 грн, 25.07.2013 - 1 500 000,00 грн., 26.07.2013 - 5 857 000,00 грн., 01.08.2013 - 6 500 000,00 грн., 02.08.2013 - 2 732 528,01 грн., згідно банківських виписок, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідач здійснив оплату наведених накладних за поставлений товар, однак з порушення строку.

Позивач заявив до стягнення 3 % річних - 166 738,51 грн., пеню - 202 865,20 грн.

Відповідно до п. 8.3 Договору, у випадку несвочасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0,01 % від загальної суми неоплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

При розрахунку пені на суму 7 201 088,84 грн. позивач помилкого визначив початкову дату прострочення 17.06.2013 та не врахував, що оплата повинна проподитись протягом 2 банківських днів, а не календарних, тому початковою датою прострочення в даному випадку слід вважати 19.06.2013.

Аналогічного висновку суд дійшов і щодо нарахування пені за видатковою накладною №7 від 14.06.2013.

Тобто за перерахунком суду пеня є обгрунтованою у розмірі 195 712,66 грн., однак слід мати на увазі наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

У відповідності до п 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 01.10.2014, згідно вхідного штампу суду, тобто поза межами річного строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені за накладними №2 від 05.06.2013 на суму 5 295 827,46 грн., №3 від 10.06.2013 на суму 6 518 895,12 грн., №4 від 14.06.2013 - 7 201 088,84 грн., №7 від 14.06.2013 - 28 561 611,68 грн., №8 від 17.06.2013 - 1 943 158,22 грн., №9 від 18.06.2013 - 168 946,69 грн.

Таким чином клопотання відповідач про пропуск строку позовної давності щодо заявленої до стягнення пені є обгрунтованим.

Тобто в задоволенні вимоги про стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд здійснив перерахунок 3 % річних (з урахування банківських днів та дат поставки товару згідно видаткових накладних), відповідно до якого, 3 % річних підлягають задоволенню у розмірі 160 276, 50 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранум інвест» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, кімната 416, код 38451405) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код 37243279) 3 % річних у розмірі 160 276, 50 грн. (сто шістдесят тисяч двісті сімдесят шість гривень 50 коп.) та 3 205,52 грн. (три тисячі двісті п'ять гривень 52 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 08.12.2014.

Суддя М.Є. Літвінова