Ухвала суду № 41945836, 21.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2014 рокусправа № 804/10326/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 р. у справі № 804/10326/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропласт»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0002461530 від 02.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 376464,25 грн., в тому числі за основним платежем - 25097 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125488 грн.;

- № 0002451530 від 02.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 162972 грн., в тому числі за основним платежем - 108648 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 54324 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 р. позов задоволено. Суд зазначив, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, які, на його думку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок, не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень. Крім того, відповідач не довів суду фактів безтоварного характеру господарських операцій, а в судовому засіданні знайшов підтвердження факт реальності даних операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «НИК 7» за період з 01.05.2012 року по 31.05.2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 05.06.2013 р. №1452/222/32737343 (а.с.11-20).

В ході перевірки встановлено порушення:

- абз. «а» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, абз. «а» п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 108648 грн., у тому числі по декларації за травень 2012 року на суму 108648 грн.;

- п.п.14.1.27, ст. 138, ст.139, ст.140, ст.142, ст.143, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2012 року на суму 250976 грн.

02.07.2013 р. ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на підставі акту перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.21, 22).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту апеляційної скарги, висновки позивача про нікчемність правочинів, укладених із вказаним вище контрагентом, ґрунтуються на акті перевірки цього контрагента, яким встановлено, що останній відсутній за місцезнаходженням, не має трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарських операцій.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість таких доводів, з чим колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ "НИК 7" (продавець) були укладені договори купівлі-продажу товару № 37/11 від 27 квітня 2012 року (а.с.23-25) та про відступлення права вимоги № 1564 від 10 січня 2013 року (а.с.26-27).

Умови укладеного договору купівлі-продажу вказують на те, що предметом постачання є електроізоляційні матеріали.

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються Сторонами у рахунку-фактурі, що є Додатком № 1 до цього Договору. Загальна ціна товару за цим Договором визначається відповідно видатковим накладним, переданим покупцю.

Отримання позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними на загальну суму 651886,14 грн., в т.ч. ПДВ - 108647,69 грн.

Транспортування товару підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Підставою формування податкового кредиту стали податкові накладні виписані ТОВ "НИК 7" по взаємовідносинах з ТОВ «Електропласт» (а.с.30, 35, 40, 45).

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року): правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

На час розгляду справи судом першої інстанції відповідних судових рішень прийнято не було.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2013 р. у справі № 804/10326/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун