Ухвала суду № 41944615, 10.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 р. Справа № 876/5010/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року по справі № 807/455/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування припису і постанови, -

В С Т А Н О В И В:

10.02.2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, яким просила визнати протиправними та скасувати припис Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області №00000040 від 29.01.2014 року та постанову №00000030 від 30.01.2014 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

ОСОБА_1 постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо самовільного зайняття частини земельної ділянки, оскільки гаражі розміщені на даній земельній ділянці з дозволу директора Ужгородської СШ №1 - користувача даної земельної ділянки, а документом, що підтверджує законність користування даною частиною земельною ділянки є договір оренди земельної ділянки від 01.12.1998 року, який укладено між директором Ужгородської СШ №1 та ОСОБА_1. Отже, при наявності договору оренди земельної ділянки немає підстав вважати, що ця земельна ділянка самовільно зайнята.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт від 29.01.2014 року.

Перевіркою було встановлено, що земельна ділянка площею 0,1402 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності гр.. ОСОБА_2, що підтверджується державним актом на право власності серія ЯИ № 082118, виданий та зареєстрований за № 011023500089 від 11.01.2010 року. На частині вищевказаної земельної ділянки, площею 0,0035 га, розташовані металеві гаражі, які належать гр. ОСОБА_1. Правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані металеві гаражі у гр. ОСОБА_1 відсутні. Враховуючи вищенаведене, гр. ОСОБА_1 самовільно зайняла частину земельної ділянки площею 0,0035 га.

29.01.2014 року Державною інспекцією сільського господарства у Закарпатській області було видано припис № 00000040, яким зобов'язано гр. ОСОБА_1 усунути порушення вимог земельного законодавства - звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в місячний термін (а.с.7).

29.01.2014 року було складено протокол про адміністративне правопорушення № 00000001 про порушення гр. ОСОБА_1 ст.125 Земельного кодексу України, ст.53-1 КУпАП (а.с.8).

30.01.2014 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 00000030, якою було притягнуто гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн. (а.с.9).

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України), затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011, вказано, що Держсільгоспінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно пункту 5 зазначеного Положення Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право, серед іншого, складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку підприємства, установи та організації усіх форм власності, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, для проведення перевірок з питань, що належать до компетенції Держсільгоспінспекції України; отримувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності документи, матеріали та іншу інформацію, необхідну для виконання покладених на Держсільгоспінспекцію України завдань.

Положеннями статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок.

Також, за правилами частини 2 статті 188 Земельного кодексу України порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статтею 10 якого визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у вказаній сфері та розглядати відповідно до вимог чинного законодавства справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Аналогічно земельні правовідносини регулювалися і нормами Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року (ст. ст.17, 23).

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і - перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Позивач ні під час проведення перевірки, ані протягом судового розгляду справи не надала будь-якого рішення органів місцевого самоврядування, на підставі якого було надано у власність або у користування спірну земельну ділянку, відсутні також визначені законом правовстановлюючі документи (державний акт, договір оренди земельної ділянки тощо), з отриманням яких набуваються відповідні права на землю.

Проте, судом встановлено, що 21.12.1998 року між батьком позивача ОСОБА_3 та Ужгородською СШ № 1 в особі директора Мегеша М.М. було укладено договір про щорічну оплату за розміщення гаражів на території школи № 1. Такий самий договір про згоду на розміщення металевих гаражів був укладений 01.12.1998 року між директором Ужгородської СШ № 1 та позивачем, оскільки один з отриманих батьком позивача в дар гаражів він дозволив використовувати їй.

Однак, дані договори не можуть бути правовстановлюючими документами, так як не відповідають нормам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавцем є не власник земельної ділянки та договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Крім того, суд констатує, що зазначені гаражі не є об'єктами нерухомості в розумінні ст.181 ЦК України, а тому не може йти мова про застосування ст.ст. 120, 148 Земельного кодексу України, оскільки в зазначених статтях мова йде про об'єкти нерухомості.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року по справі № 807/455/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич