Ухвала суду № 41943617, 18.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/800/46307/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінн» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінн» (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року відділення Фонду пред'явило в суді позов, в якому просило стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році в розмірі 8 400 гривень, а також пеню в розмірі 50 гривень 40 копійок за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позову відділення Фонду зазначило, що відповідно до положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XІI) Товариство не створило робочі місця для інвалідів та не забезпечило їх працевлаштування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог. Стягнуто з Товариства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць для інвалідів у 2013 році в розмірі 8 400 гривень, а також пеню в розмірі 50 гривень 40 копійок за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування касаційної скарги Товариство посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятого ним рішення та ухвалення нового, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відділення Фонду своїм правом, як сторони у справі, не скористалося та заперечень на касаційну скаргу не подало.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що Товариством вжиті усі, передбачені чинним законодавством, заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, що підтверджено відповідними доказами, а тому штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875-XІI, та пеня за їх несвоєчасну сплату до нього застосовуватися не можуть.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що Підприємство не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році, а тому повинно сплатити у встановленому порядку штрафні санкції за невиконання цього нормативу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, вважає його правильним та обґрунтованим.

Судами встановлено, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ), чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати в Товаристві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XІI складала 1 особу. Однак, інвалід на це робоче місце працевлаштований так і не був.

Згідно зі статтею 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 181 Закону № 875-XІI рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших, передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 18 Закону № 875-XІI встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що Товариство, за наявності вільного робочого місця для інваліда з червня по грудень 2013 року, не подавало щомісячний звіт за формою 3-ПН до Дніпровського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки Товариство під час розгляду справи не довело вжиття ним усіх, передбачених законодавством, для недопущення порушення зобов'язань, покладених на нього Законом № 875-XІI, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування відносно нього штрафних санкцій.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку апеляційного суду не спростовують; останній всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалена ним постанова, відповідно до статті 224 КАС України підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінн» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников