Ухвала суду № 41943612, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/28977/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Кошіля В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 по справі №2а-7589/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2011 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2011 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 №0000712360/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» зменшено суму бюджетного відшкодування на поточний рахунок підприємства у банку з податку на додану вартість на загальну суму 1137737,00грн.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у місті Луганську 08.05.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.06.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ленінінською міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та у січні 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податковим органом зроблено висновок про завищення позивачем бюджетного відшкодування, оскільки у ланцюгах постачання є незадовільні підприємства від яких не надійшов податок до бюджету.

За результатами перевірки Ленінінською міжрайонною державною податковою інспекцією складено акт від 19.08.2010 №619/23-616/31260477 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 №0000712310/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1137737,00грн.

Відповідно до підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час дослідження в судовому засіданні податкових накладних та актів виконаних робіт, позивач не надав господарських договорів на виконання яких складались акти та податкові накладні, не пояснив суду до яких господарських операцій відносяться зазначені документи, не надав оригіналів документів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані позивачем за зазначені періоди податкові декларації були заповнені відповідно до вимог діючого законодавства та були підтверджені відповідними податковими накладними.

Разом з тим, судами залишено поза увагою, що платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування лише за відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, та за умови фактичної сплати податку на додану вартість в ціні товару (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Вказані обставини відповідно до вимог статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України є предметом доказування у даній справі та мають суттєве значення для правильності вирішення даного спору, проте, судами попередніх інстанції не досліджені.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 по справі №2а-7589/10/1270 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ В.В Кошіль