Ухвала суду № 41943530, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/65327/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрполіс компані»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012

у справі № 2а-7256/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрполіс компані»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрполіс компані» (надалі - позивач, ТОВ «Юрполіс компані») до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2012 № 0000512201 та № 0000522201.

Суди дійшли висновку про непідтвердження реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова з 10.05.2012 по 14.05.2012 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Юрполіс компані» з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ «Бізнес-Консалтинг Плюс» за січень 2012 року.

Результати перевірки оформлено актом від 18.05.2012 № 777/22-106/33901201, в якому відображено порушення позивачем приписів ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, за січень 2012 р.; п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2012 року на суму 84 484 грн.; п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2012 року в сумі 81 413 грн.

На підставі даного акта перевірки 01.06.2012 ДПІ у Київському районі м. Харкова прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000512201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 128 226 грн., в т.ч.: за основним платежем - 85 484 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 742 грн.; № 0000522201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 122 119,50 грн., в т.ч.: за основним платежем - 81 413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40 706,50 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 даного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкової ознаки господарської операції, кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Кодексу встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2011 між ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс» (Постачальник) та ТОВ «Юрполіс компані» (Покупець) було укладеного Договір поставки № 040111/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність товарно-матеріальні цінності (прилади та комплектуючі в асортименті), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Кількість, найменування, вартість та інші індивідуальні особливості продукції відображаються в специфікаціях (п.1.2 Договору); право власності на продукцію переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичної передачі продукції (п. 1.3); умовами поставки передбачено самовивіз (п. 3.1); Договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2011 (п. 8.1).

На виконання умов Договору, позивачем 27.01.2012 було придбано Товар (Вал торсіонний Н2219.00.001) у кількості 10 шт. на загальну суму 59 946 грн. (у т.ч. ПДВ - 9 991 грн.). Позивачем до матеріалів справи долучено копії специфікації та видаткової накладної.

Водночас, ТОВ «Юрполіс компані» не було надано документів, які б підтверджували факт транспортування товару власним або залученим транспортом.

Також, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вищезазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

При цьому, позивачем ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було надано копій довіреностей на право отримання від ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс» товарно-матеріальних цінностей чи витягу з журналу реєстрації довіреностей, ведення якого є обов'язковим.

Крім того, документів, що є підставою для оприбуткування товару (прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу - виробника товару) також не представлено, як і не вказано в якій упаковці або тарі він поставлявся і чи були до цієї упаковки претензії щодо її відповідності для даної групи товарів, зважаючи на те, що згідно умов Договору № 040111/11 від 04.01.2011 Постачальник зобов'язується представити Покупцю усю необхідну документацію на товар (п.2.1 Договору).

Суди попередніх інстанцій доречно звернули увагу на те, що Договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2011 (п. 8.1).

Оскільки згідно наданих позивачем первинних документів (видаткова та податкова накладні) товар було отримано 27.01.2012, та відповідно до п. 1.3 Договору право власності на продукцію переходить від Постачальника до Покупця саме в момент фактичної передачі продукції, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про підписання сторонами відповідних документів у той момент, коли Договір вже не діяв, позаяк жодних доказів, які б свідчили про продовження строку дії Договору, матеріали справи не містять.

Судами також встановлено, що 04.04.2011 між ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс» (Виконавець) та ТОВ «Юрполіс компані» (Замовник) укладено Договір про інформаційно-довідкове обслуговування № 040111/2, відповідно до умов якого Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання із забезпечення інформаційного, консультаційно-довідкового обслуговування.

На підтвердження виконання робіт (послуг) позивачем було долучено до матеріалів справи копії Технічних завдань до Договору, копії складених ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс» звітів та затверджених сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 12.01.2012, від 13.01.2012, від 16.01.2012, від 17.01.2012, від 18.01.2012, від 19.01.2012, від 23.01.2012, від 26.01.2012.

Розрахунки за проведені роботи (надані послуги) були проведені в безготівковій формі, про що свідчать копії виписок по особових рахунках у банку.

Слід зазначити, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Наявні в матеріалах справи документи містять лише загальне визначення послуг та їх вартість. Позивач, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судами не довів, що понесені ним витрати мають зв'язок із його господарською діяльністю або використовувалися ним з метою здійснення такої діяльності.

Отже, з наявних у позивача документів неможливо встановити зміст та обсяги господарських операцій, реальність цих операцій, конкретизацію послуг та їх зв'язок із господарською діяльністю позивача.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність договорів та податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено, як і не підтверджено надання визначених договором послуг.

Доводи касаційної скарги не наводять достатньо підстав для спростування висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позиції податкового органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат відповідного періоду.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрполіс компані» залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012 у справі № 2а-7256/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна