Ухвала суду № 41943481, 05.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року м. Київ К/800/12712/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013

у справі № 2а-8418/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства «Люботинський завод «Продтовари»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013, задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Люботинський завод «Продтовари» (надалі - позивач, ПАТ «Люботинський завод «Продтовари») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС), правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 лютого 2012 року № 0000080842 та № 0000090842.

Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Сканто» за період 01.03.2010 - 01.07.2010, з ПП «Укр.Будпром-Сервіс» за період 01.03.2009 - 01.07.2010.

Результати вказаної документальної позапланової перевірки оформлено актом № 2170/42-013/24486154 від 16.11.2011, висновками якого встановлено порушення позивачем вимог: пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» занижено податок на додану вартість на загальну суму 576 813,97 грн. (березень 2009 року - 32 900 грн., червень 2009 року - 103 126,67 грн., березень 2010 року - 41 445,29 грн., квітень 2010 року - 91 742,78 грн., травень 2010 року - 129 601,29 грн., червень 2010 року - 177 997,94 грн.); п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» завищено суму валових витрат на загальну суму 2 884 068,50 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 561 016 грн.

09 грудня 2011 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000620842, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 842 616,00 грн.;

- № 0000610842, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 841 524,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження 29 лютого 2012 року було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000080842, яким ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 701 270,00 грн.; № 0000090842, яким ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 721 017,50 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у визначеному періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Сканто» та ПП «Укр.Будпром-Сервіс».

25.01.2010 між позивачем та ПП «Сканто» (продавець) було укладено договір № 3/10 купівлі-продажу сировини та комплектуючих для виробництва лікеро-горілчаних виробів.

На виконання умов договору ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» отримано від продавця податкові накладні та видаткові накладні.

02.03.2009 між позивачем (замовник) та «Укр.Будпром-Сервіс» (підрядник) було укладено договір підряду № 12/03, предметом якого є виконання робіт з установки та налагодження виробничого обладнання.

01.06.2009 між позивачем (замовник) та «Укр.Будпром-Сервіс» (підрядник) було укладено договір підряду № 02/06, предметом якого є виконання робіт з установки та сварки устаткування, яке використовується у виробничій діяльності замовника.

На виконання умов вказаних договорів ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» отримано податкові накладні, підписано акти виконаних робіт, а також акти приймання в експлуатацію виробничого обладнання.

Матеріали справи містять документи про здійснення позивачем безготівкових розрахунків із контрагентами (копії платіжних доручень).

Товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем, доставлено відповідно до подорожніх листів, в яких містяться відомості щодо дат перевезення та автомобілів, що здійснювали перевезення вантажу.

Крім того, матеріали справи містять виробничі листи, які підтверджують реальність використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивача.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ПП «Сканто» та ПП «Укр.Будпром-Сервіс» були зареєстровані в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість.

Висновки податкового органу про відсутність у контрагентів можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність їх за юридичною адресою не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість і не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання незаконної податкової вигоди позивачем.

Укладені між позивачем та ПП «Сканто» і ПП «Укр.Будпром-Сервіс» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ПАТ «Люботинський завод «Продтовари» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 у справі № 2а-8418/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна