Ухвала суду № 41943452, 29.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/80566/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012

у справі № 2а/0470/9926/11

за позовом Повного товариства «Ломбард Дельта ПП «РІА-Фінанс» і компанія»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012, частково задоволено позовні вимоги Повного товариства «Ломбард Дельта ПП «РІА-Фінанс» і компанія» (надалі - позивач) до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (надалі - відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ Дніпропетровської області): визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000611742 від 18.04.2011 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 253,07 грн. В задоволенні іншої частини позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.04.2011 № 0000142241 та від 07.07.2011 № 0000372241 відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 в частині задоволення позовних вимог і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акта планової виїзної перевірки № 219/22/36568811 від 04.04.2011 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.07.2009 по 31.12.2010 встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: пп. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.6, пп. 11.3 ст. 11, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 7.9.5 п. 7.9 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 262 233 грн.; пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 17.2 ст. 17, пп. 19.2-а п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), а саме: не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб за період з 02.07.2009 по 31.12.2010 в розмірі 121 418,39 грн.; пп. 19.2-б ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: за період з 02.07.2009 по 31.12.2010 податковий розрахунок сум доходу, нарахованого та сплаченого на користь платників податку, відомості за формою 1ДФ до Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області надано не в повному обсязі, не зазначено виплачені доходи фізичним особам за договорами про надання фінансового кредиту під заставу майна та виплати фізичним особам-підприємцям за отримані роботи (послуги).

Остаточно за результатами перевірки Повного товариства «Ломбард «Дельта ПП «РІА-Фінанс» і компанія» винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000142241 від 15.04.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 327 791,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 262 233,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 558,25 грн.;

- № 0000372241 від 07.07.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28 732,40 грн., в тому числі: за основним платежем - 22 985,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 746,50 грн.;

- № 0000611742 від 18.04.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 151 772,99 грн., в тому числі: за основним платежем -121 418,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 354,60 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1, 10 Закону України «Про вищу освіту» підготовка та перепідготовка - це навчання, у процесі якого здобувається нова спеціальність, професія, а підвищення кваліфікації розширення і поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок.

Згідно пп. 4.3.20 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, плату за підготовку та перепідготовку найманої особи (у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки) не включають до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу у розмірі, який не вище суми, визначеної у пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону. Тобто, не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень. При цьому, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не включає до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу плату за підвищення кваліфікації.

На підставі цього, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що витрати підприємства на оплату підвищення кваліфікації не є особистими доходами працівника, тому у Повного товариства «Ломбард «Дельта ПП «РІА-Фінанс» і компанія» був відсутній обов'язок нараховувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 253,07 грн. (за підвищення кваліфікації працівників).

Перевіркою виявлено заниження валового доходу на суму 192 059,00 грн. внаслідок невключення до складу валового доходу нарахованих процентів за договорами про надання фінансового кредиту під заставу, чим порушено вимоги пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами встановлено, що позивачем за період, який перевірявся, було укладено 8 967 договорів фінансового кредиту на загальну суму 5 214,87 тис. грн., однак в бухгалтерському та податковому обліку не нараховано проценти за користування кредитом по 1 518 договорах, що були погашені за договорами поруки. Протягом перевіреного періоду позивачем було здійснено операції з передачі предметів застави поручителю на загальну суму 803 632,18 грн., у зв'язку з чим за умовами договорів повинні були бути нараховані проценти на загальну суму 92 058,97 грн.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до вимог Закону України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Підпунктом 3 п. 1 ст.1 зазначеного Закону фінансовий кредит визначено як кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Доходи ломбарду від здійснення господарської діяльності є проценти, нараховані за користування кредитами.

Підпунктом 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

В силу пп. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в порушення вимог пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено валовий доход на суму 241 000 грн. за І квартал 2010 року внаслідок невіднесення до складу валового доходу суми отриманої безповоротної фінансової допомоги.

Згідно вказаної статті Закону, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Відповідно до абз. 1 пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договором дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено валовий доход на суму отриманих грошових коштів у вигляді безповоротної фінансової допомоги у розмірі 807 599 грн. від ОСОБА_4

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з укладеними договорами поруки, предмети застави разом з договорами про надання фінансового кредиту, які залишилися не погашеними після закінчення строку їх дії, були передані поручителю ОСОБА_4 згідно з актами прийому-передачі на загальну суму 807 961,07 грн. Заборгованість погашена поручителем на загальну суму 807 598,83 грн. як взаємозалік за договором від 21.08.2009 про надання фінансової допомоги ОСОБА_4 на суму 117 324,95 грн., та як взаємозалік заборгованості по розрахунках з підзвітними особами на суму 8 510,58 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою. Згідно ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в договорах, укладених між позивачем та ОСОБА_4 вбачаються ознаки нікчемності, оскільки з них випливає мета отримання власної вигоди поручителем, що не відповідає вимогам чинного законодавства щодо своєчасної сплати податків та зборів до Державного бюджету України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано погодились з висновками податкового органу, що грошові кошти, отримані від ОСОБА_4 у сумі 807 598,83 грн., є безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включенню до складу валового доходу. Станом на 31.12.2010 заборгованість по розрахунках з ОСОБА_4 за договорами поруки в бухгалтерському обліку не обліковувалась.

В ході перевірки встановлено, що позивачем не нараховано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб при реалізації майна фізичних осіб у випадках невиконання ними обов'язків за договорами займу щодо викупу заставлених речей. Оскільки позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, тому протягом строку дії договору фінансового кредиту, на підставі пп. 4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», вона не розглядається як оподаткований дохід фізичної особи, яка одержала таку позику.

Відповідно до ст. 19, 20 Закону України від 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу», ст. 589-591 Цивільного кодексу України, ломбард, як заставодержатель, набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, тобто реалізувати такий предмет застави та за рахунок одержаних від цього продажу коштів погасити основну суму кредиту, що залишилася неповернутою, а також задовольнивши свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

У зв'язку з невиконанням договору про надання ломбардом фінансового кредиту, у фізичної особи-позичальника виникає оподаткований дохід у вигляді основної суми кредиту, що залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Такий дохід позичальника має форму відповідної суми грошових коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, що належало заставодавцю. Ломбард є податковим агентом відносно доходу позичальника у вигляді суми коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, розмір якої дорівнює основній сумі кредиту, яка залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Щодо питання оподаткування іншого доходу заставодавця, то відповідно до ст. 25 Закону України «Про заставу» у разі, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

За таких обставин, позивач при реалізації майна фізичних осіб повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 121 139,82 грн. з суми основного кредиту і направити податковому органу звітність за формою №1-ДФ.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили матеріали справи, правильно встановили характер спірних правовідносин, внаслідок чого постановили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 у справі № 2а/0470/9926/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна