Постанова № 41943189, 15.12.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року Справа № 910/7569/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівГольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізонуна ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. (головуючий суддя Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В., Чорна Л.В.)у справі№ 910/7569/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" доВійськової частини 3030провідшкодування шкоди в порядку регресу 5.700,00 грн.,за участю представників:позивача:Ліповуз Д.І.,відповідача:Іванов Д.А.,прокуратури:Яговдік С.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.07.2014 р. у справі № 910/7569/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р., позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 5.500,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, заступник військового прокурора Київського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 255 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ст. 33, 34 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про неналежне повідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2012 р. між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та Військовою частиною 3030 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, підтвердженням чому є Поліс № АЕ/1999615.

Згідно з полісом № АЕ/1999615 забезпеченим транспортним засобом є автомобіль УАЗ д.р.н. 3004 Ф4.

04.07.2013 р. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля під керуванням Пазьохи Павла Анатолійовича та автомобіля Шевроле Авео, д/н АА5781ЕН, який належить гр. Снігуру Ярославу Володимировичу.

Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2013 р. у справі № 760/14552/13-п гр. Пазьоху П.А. було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі звітом № 3646 про оцінку автомобіля Шевроле Авео, д/н АА5781ЕН, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 8.245,02 грн.

03.09.2013 р. позивач та гр. Снігур Я.В. уклали угоду про розмір страхового відшкодування, за якою страховик і потерпілий досягли згоди, що сума страхового відшкодування становить 5.500,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 3277 від 16.09.2013 р. позивач виплатив домовлену суму страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ГК України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до абз. "ґ" пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

Згідно з пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент вчинення ДТП) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Задовольняючи позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 5.500,00 грн., суди виходили з того, що відповідач належним чином не повідомив страховика про настання страхового випадку, оскільки надісланий ним лист № 429 від 05.07.2013 р. не містить додатку, а саме повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка МТСБУ. За висновком судів, копія супровідного листа № 429 та копія реєстру вихідної кореспонденції Військової частини 3030, надані відповідачем, не можуть вважатися належними доказами виконання зобов'язання щодо повідомлення страховика про настання ДТП, оскільки вони не посвідчують факту подачі письмового повідомлення до відділу поштового зв'язку.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судами, відповідачем на підтвердження факту повідомлення позивача про дорожньо-транспортну пригоду надано супровідний лист від 05.07.2013 р. №429, адресований позивачу, в якому відповідач повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 04.07.2013 р. за участю автомобіля УАЗ, д.р.н. 3004 Ф4 (поліс №АЕ/1999615) під керівництвом Пазьохи П.А., на підтвердження направлення якого відповідачу надано журнал вихідних документів військової частини № 3030 (форма 28) за період з 04.07.2013 р. по 07.07.2013 р.

З наданих документів вбачається, що відповідач 05.07.2013 р., тобто на другий день триденного строку, надіслав позивачу повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 04.07.2013 р. Разом з тим, суди виходили з того, що вказані документи не підтверджують здачі повідомлення до установи зв'язку, в той час, як відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позовні вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом, обґрунтовується певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

У своїх запереченнях на позов та апеляційній скарзі відповідач стверджував, зокрема, про те, що 04.05.2013 р. відповідно до вимог до п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на адресу позивача було направлено супровідний лист № 429 з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка. Через декілька днів до військової частини 3030 прибув представник позивача та провів фотографування пошкодженого автомобіля УАЗ, військовий номер 3004 Ф4.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, судами не досліджено всіх відповідних обставин в їх сукупності та не надано оцінки доказам, наданим учасниками судового процесу на підтвердження таких обставин, в т.ч. щодо повідомлення позивача, представник якого провів фотографування пошкодженого автомобіля УАЗ, військовий номер 3004 Ф4.

Скаржник також зазначив, що пунктом 2.15.5 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012 р. № 747, якою керується військова частина, передбачено, що вихідну кореспонденцію опрацьовують управління документального забезпечення та підрозділи з діловодства і надсилають централізовано в день її одержання від структурних підрозділів. Працівникам МВС заборонено надсилати або передавати документи без реєстрації в УДЗ, підрозділі документального забезпечення структурного підрозділу.

Пунктом 2.15.9 цієї Інструкції передбачено, що під час приймання від виконавців вихідних документів для реєстрації необхідно обов'язково перевіряти правильність адреси отримувача, наявність необхідних підписів та віз на них та їх додатках, позначку про додатки і їх фактичну наявність, наявність віз на примірниках, що залишаються у справах УДЗ (підрозділах документального забезпечення, канцеляріях), правильність оформлення й розміщення реквізитів. Документи, оформлені з порушенням передбачених правил, до відправлення не приймаються.

Тобто факт реєстрації супровідного листа від 05.07.2013 р. № 429 в журналі реєстру вихідних документів Військової частини 3030 є обов'язковим та зобов'язує надсилання зазначеного листа в день його одержання від структурного підрозділу та встановлення фактичної наявності додатку.

Як зазначає відповідач, факт реєстрації супровідного листа від 05.07.2013 р. №429 в журналі реєстру вихідних документів Військової частини 3030 підтверджує виконання вимог зазначеної Інструкції з діловодства та своєчасність надсилання документу (05.07.2013 р. - тобто на наступний день після ДТП) та фактичну наявність додатку (повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка на 1 аркуші).

Проте суди попередніх інстанцій відповідних обставин не досліджували, в т. ч. з урахуванням вимог вказаної Інструкції.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суди не взяли до уваги наведені положення законодавства, в т. ч. спеціальний нормативний акт, який регулює правила діловодства, в їх сукупності, а отже не навели належного правового обґрунтування і не зазначили фактичних обставин, з огляду на які вищенаведені доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а тому дійшли передчасних висновків.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права у вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Київського гарнізону задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 910/7569/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіЛ.А. Гольцова О.А. Кролевець