Постанова № 41943133, 16.12.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 917/2543/13 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу Кременчуцької центральної районної лікарні, м. Кременчук

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2014

зі справи № 917/2543/13

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Кременчук (далі - Підприємець)

до відповідача Кременчуцької центральної районної лікарні, м. Кременчук (далі - Лікарня)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, м. Кременчук

про стягнення 418 689,01 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - ОСОБА_4;

відповідача - Совенко О.П.;

третьої особи - не з'явилася.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Підприємець звернувся з позовом, згідно з яким, уточнивши свої вимоги, просив стягнути з Лікарні 390524,40 грн. основного боргу та 28164,61 грн. пені за період з 15.03.2013 по 15.09.2013.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.04.2014 у справі № 917/2543/13 (колегія суддів у складі: суддя Гетя Н.Г. - головуючий, судді Плотницька Н.Б. і Сірош Д.М.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 (колегія суддів у складі: суддя Могилєвкін Ю.О. - головуючий, судді Пушай В.І. і Потапенко В.І.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача 390524,40 грн. заборгованості, 28164,61 грн. пені.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Лікарня просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.04.2014, постанову апеляційного суду від 11.06.2014 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами, 17.04.2012 сторонами зі справи був укладений договір підряду № 108 (далі - Договір), згідно з умовами якого Підприємець зобов'язався за дорученням Лікарні виконати капітальний ремонт її хірургічного відділення, а відповідач-прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.2 Договору, з урахуванням додаткової угоди від 29.12.2012, сторони визначили, що загальна сума договору складає 557892,00 грн. і може бути зменшена залежно від реального фінансування та складає на 2012 рік - 167367,60 грн., на 2013 рік - 390524,40 грн.

У цьому ж зв'язку 31.12.2013 сторонами була укладена додаткова угода № 2 до Договору, згідно з якою були внесені зміни до п.2.2 Договору, зокрема встановлена його загальна сума 557892,00 грн., яка може бути зменшена в залежності від реального фінансування та складає на 2012рік - 167367,60 грн., на 2013рік - 319647,40 грн., на 2014рік - 70877,00 грн.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 Договору строк виконання робіт встановлено до 31.12.2012, а датою їх закінчення вважається дата оформлення акта виконаних робіт.

Відповідно до п.5.1 Договору оплата за виконані Підприємцем роботи здійснюється Лікарнею на підставі актів виконаних робіт (КБ-2в і довідки КБ-3), підписаних представниками сторін протягом 3-ох банківських днів після їх підписання відповідно до п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України.

У пункті 9.2 Договору сторони визначили, що при порушенні Лікарнею термінів оплати за виконані роботи по Договору вона виплачує Підприємцю пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 13.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди від 29.12.2012, сторони встановили, що він діє до 31.12.2012, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судами також встановлено, що у квітні 2012 року Лікарнею відповідно до умов Договору було здійснено оплату за матеріали у сумі 167367,60 грн. На виконання умов договору Підприємцем були виконані підрядні роботи, у зв'язку з чим складені та підписані сторонами акти приймання виконаних робіт від 16 липня 2012 року на загальну суму 167367,60 грн. та від 10 та 11 березня 2013 року на загальну суму 390524,40 грн., а також складені довідки про вартість цих робіт та витрат.

У цьому зв'язку Підприємець неодноразово звертався до Лікарні з вимогами оплатити виконані роботи, зокрема листом від 25.10.2013, яким було надіслано відповідачу рахунок № 23/10 на суму 390524,40 грн.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, Підприємець вказував на те, що Лікарнею було порушено зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за виконані роботи, оскільки не здійснено оплату в обумовлений Договором строк, у зв'язку з чим з неї підлягає стягненню основний борг у розмірі 390524,40 грн. та пеня у сумі 28164,61 грн. за період з 15.03.2013 по 15.09.2013.

Сукупності встановлених у справі обставин суди попередніх інстанцій дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 96, 525, 526, 610, 611, 612, 837, 853 ЦК України, ст.ст.193, 232 ГК України дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 390524,40 грн. основного боргу та 28164,61 грн. пені за зазначений період.

При цьому суди правильно виходили з того, що подані у справі докази свідчили про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а, отже, давали позивачу правові підстави для стягнення з відповідача наведених сум заборгованості та пені.

Твердження відповідача про те, що строк виконання ним зобов'язання з оплати виконаних Підприємцем робіт не настав через відсутність надходження відповідних бюджетних коштів, були дослідженні попередніми судовими інстанціями, які обґрунтовано не взяли їх до уваги, оскільки відсутність бюджетних коштів не звільняє Лікарню від оплати цих робіт та від відповідальності за порушення зобов'язання, передбаченого Договором.

Доводи Лікарні про те, що додатковою угодою від 31.12.2013 до Договору сторони передбачили відкладальну умову виконання зобов'язання за ним та продовження терміну оплати підрядних робіт на 2013-2014 роки у зв'язку з фінансуванням видатків за рахунок держбюджету суди правильно визнали безпідставними, оскільки відповідно до п.5.1 Договору оплата за виконані позивачем роботи здійснюється Лікарнею на підставі актів виконаних робіт протягом 3-ох банківських днів після їх підписання.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 08.07.2014 зі справи № 917/2611/13, касаційна інстанція не бере до уваги, оскільки ця справа не має преюдиціального значення для розгляду справи № 917/2543/13.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.04.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 зі справи № 917/2543/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Кременчуцької центральної районної лікарні - без задоволення.

Суддя В.Селіваненко Суддя І.Бенедисюк Суддя В.Харченко