Рішення № 41940879, 10.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/29180/13-ц

Провадження № 2/522/3630/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

19 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування. Позивачка просить визнати недійсним договір дарування 247/1000 частин квартири АДРЕСА_2, укладений 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Мотивує вимоги тим, що з 19 серпня 1992 року вона проживає в спірній квартирі, а 08 вересня 1994 року вона приватизувала квартиру, в які проживає до теперішнього часу. В зв'язку з тим, що на протязі більше 10 років у неї виникали конфлікти з сусідкою по комунальній квартирі, вона мала намір обміняти свою квартиру на відокремлену. З цим питанням вона звернулась до своєї невістки ОСОБА_2, яка виявила бажання допомогти їй у здійснені пошуку обміну квартири та в 2007 році відповідачка запропонувала видати на її ім'я довіреність. На протязі трьох років з 2007 року до 2010 року ОСОБА_2 нібито підшукувала відокремлену квартиру, однак ні один із варіантів обміну не підійшов. Після розірвання шлюбу 01.03.2011 року між ії сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2, вона запропонувала останній переселитися з онукою до її квартири за АДРЕСА_2, а вони стануть проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Однак, ОСОБА_2 відмовилась від переїзду. Також вона запропонувала переписати на онуку квартиру, шляхом укладення договору довічного утримання та допомагати їй, однак від такої пропозиції вона також відмовилась. Про причини цих відмов їй стало відомо лише в 2013 році, оскільки відповідачка звернулась до суду з позовом до її сина про визнання приватизації його квартири недійсною. На час укладення оскаржуваного договору дарування вона не мала наміру відчужувати свою квартиру невістці та вважала, що видана довіреність на її ім'я задля обміну комунальної квартири на відокремлену. Вона бажала щоб квартира після її смерті належала сину, про що нею складений заповіт. Весь період часу з 1992 року по теперішній час вона проживає в спірній квартирі, оплачує комунальні послуги, особливі рахунки оформлені на її ім'я. Відповідачка в цій квартирі не зареєстрована та ніколи не проживала, комунальні послуги не сплачує, в квартирі не з'являється. При підписані договору вона діяла під впливом помилки, оскільки помилялась в наслідках підписання договору. Ії воля була на надання довіреності на ім'я відповідачки, яка приховала від неї дійсне значення договору дарування, а нотаріус не роз'яснила правові наслідки умов договору.

В судовому засіданні позивачка та ії представники надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просять задовольнити повністю.

Відповідачка та ії представник позов не визнали, надали суду письмові заперечення, просили застосувати строк позовної давності. Зазначають, що договір дарування був укладений за волевиявленням позивачки.

В ході розгляду справи по суті позивачка звернулась до суду з заявою про поновлення строку позовної давності, оскільки відповідачка утримувала у себе зазначені документи та в 2009 році вона отримала договір дарування та ОСОБА_2 запевнила, що поверне квартиру позивачці, про що зазначено в матеріалах щодо відмови у порушенні кримінальної справи Шевченківського ОМ Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що з 07 серпня 1992 року ОСОБА_1 проживала в квартирі АДРЕСА_2, яку отримала на підставі ордеру на житлове приміщення № 5185.

08 вересня 1994 року за результатами приватизації частини зазначеної квартири, видано свідоцтво про право власності на житло № 44413. 247/1000 частин квартири складають 33,04 кв.м загальної площі квартири АДРЕСА_2 (а.с.8).

Як вбачається із матеріалів справи, 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування, згідно з яким позивачка подарувала, а відповідачка отримав у дар 247/1000 частин квартири АДРЕСА_2. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований у реєстрі за № 927.

Право власності на зазначену квартиру було зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі спірного договору дарування.

З 1992 року до теперішнього часу ОСОБА_1 проживає в частині спірної квартири, кімнаті площею 24,1 кв.м., сплачує комунальні послуги, іншого житла не має, що також підтвердили сторони в судовому засіданні. (а.с. 19-22) Здійснила розпорядження майном на випадок смерті на користь сина ОСОБА_5, про що свідчить заповіт від 25 березня 1998 року, реєстровий № 1-1135.

Відповідачка є колишньою дружиною сина позивачки. 01.03.2011 року між ОСОБА_5 (син позивачки) та ОСОБА_2 (колишня невістка позивачки) розірваний шлюб.

Після чого, позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсною приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7, яка була сусідкою по комунальній квартирі позивачки підтвердила суду, що позивачка мала намір здійснити міну частини спірної квартири на ізольовану. За допомогою вона звернулась до відповідачки, яка здійснювала пошук квартири. Через деякий час стало відомо, що відповідачка оформила право власності на спірну квартиру на своє ім'я на підставі договору дарування. Вважає, що позивачка не мала волевиявлення на відчуження квартири відповідачці.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонерка, є особою похилого віку та не мала на меті відчуження квартири, яка є її єдиним житлом в якому вона до теперішнього часу мешкає та не мала на меті дарування квартири на користь невістки, що свідчить про укладення договору під впливом помилки.

ОСОБА_1 помилялась стосовно обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо правової природи цього правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки вважала цей правочин довіреністю для здійснення пошуку обміну квартири.

Фактичної передачі спірної частини квартири не відбулось, ключі від квартири позивачка після укладення спірного договору обдарованій не передавала, продовжує проживати в квартирі та самостійно сплачувати за комунальні послуги.

Отже, під час укладення оспорюваного договору дарування мала місце помилка стосовно правової природи правочину та наявності обставин, які зумовлюють визнання договору дарування квартири недійсним. Обставини справи свідчать про те, що, укладаючи спірний договір, ОСОБА_1 не усвідомлювала умови правочину і його правові наслідки.

Таким чином, встановлений факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення нею договору на безоплатну передачу у власність відповідачці квартири, яка є ії єдиним житлом, тому договір дарування підлягає визнанню недійсним.

При цьому, строк позовної давності підлягає поновленню оскільки, судом встановлено, що в 2009 році позивачці стало відомо про укладення спірного договору дарування та відповідачка висловила обіцянку щодо повернення квартири у власність позивачки, про що свідчать матеріали щодо відмови у порушенні кримінальної справи Шевченківського ОМ Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 24 листопада 2009 року.

Відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключена частина третя статті 258 Цивільного кодексу України спціальна позовна давність у п'ять років щодо застосування до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Відповідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положеннь Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 229, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 88, 212, 213, 214, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності.

Визнати недійсним договір дарування 247/1000 частин квартири АДРЕСА_2, укладений 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Повернути сторони в первинний стан.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л. М. Чернявська

10.12.2014