Ухвала суду № 41935541, 10.12.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1727/2014(м)

263/4089/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Категорія 21 Доповідач Песоцька Л.І.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.

Ткаченко Т.Б., Мальцевої Є.Є.

при секретарі Брежневі Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_7, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_10 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом. Зазначали, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 липня 2013 року з ОСОБА_5 на їх користь стягнуто компенсацію вартості часток у спадковому майні відповідно в сумі 59317 грн. та 39772 грн. Під час примусового виконання рішення суду вони дізналися про те, що ОСОБА_5 31 жовтня 2013 року подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, на яку можливо було звернути стягнення, своїй дочці ОСОБА_6 Посилаючись на те, що зазначений договір дарування укладено без наміру створення правових наслідків, позивачі просили визнати його недійсним.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з цим, представник ОСОБА_3 ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити рішення про задоволення позову, посилається на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, неврахування того, що спірний договір дарування порушує майнові права позивачів та ставить під загрозу можливість виконання судового рішення, яким з відповідачки на їх користь стягнуто грошову компенсацію.

У судове засідання позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_6 і треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_7 та представник Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області не з'явились. Про розгляд справи позивачі повідомлені особисто телефонограмами; відповідач ОСОБА_6 повідомлена через свого представника ОСОБА_11, треті особи повідомлені факсом (а.с. 188-190). Будь-яких заяв від зазначених осіб до апеляційного суду не надійшло.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглядається за відсутності осіб, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_10, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення відповідачки ОСОБА_5 і представника відповідачки ОСОБА_6 ОСОБА_11, які заперечували проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 стягнуто грошову компенсацію відповідно в сумі 39772 грн. та 59317 грн. у рахунок вартості часток у спадковому майні (а.с. 5-11).

Постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області від 03 жовтня 2013 року було відкрито виконавче провадження щодо виконання вказаного рішення суду (а.с. 12,13).

31 жовтня 2013 року ОСОБА_5 уклала нотаріально посвідчений договір дарування, згідно якого передала в дар своїй дочці ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно 31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 зареєструвала своє право власності на вказану квартиру (а.с. 42).

За договором оренди від 01 листопада 2013 року ОСОБА_6 передала в оренду зазначену квартиру ОСОБА_12 Отримані від оренди доходи вказані нею у декларації про майновий стан і доходи 2013 рік (а.с.67-70).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що відсутні підстави для визнання договору дарування фіктивним, оскільки сторони вчинили реальний правочин, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар спірну квартиру, яка на момент укладення договору не перебувала під забороною чи арештом. З висновком суду не можна не погодитись.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 4 статті 719 ЦК України передбачено, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилалися на фіктивність договору дарування та на підставі ст. 234 ЦК України просили визнати його недійсним.

За ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

З урахуванням встановлених обставин у справі суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5, уклавши з ОСОБА_6 договір дарування вчинила реальний правочин, відповідно до якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар нерухоме майно - спірну квартиру, яка на момент вчинення правочину під забороною або арештом не перебувала, тому такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

Факт передачі квартири підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 31 жовтня 2013 року, згідно якого ОСОБА_6 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1. Оформлення права власності обдарованим свідчить про реальність укладеного правочину.

01 листопада 2013 року ОСОБА_6, як власник квартири, уклала договір оренди з ОСОБА_12, за яким передала орендарю у користування зазначену квартиру (а.с. 67).

Згідно з даними паспорту ОСОБА_5 вона виписана зі спірної квартири і зареєстрована за іншою адресою.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 ОСОБА_10 не навів жодного беззаперечного та достовірного доказу на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались.

Його доводи про те, що спірний договір дарування порушує майнові права позивачів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ОСОБА_3 не є стороною оскаржуваного договору дарування і будь-яких доказів на підтвердження того, що її права чи інтереси при укладенні цього договору порушено, не надано.

Наявність рішення суду щодо стягнення грошової компенсації з відповідача на користь ОСОБА_3 саме по собі не впливає на визначення фіктивності договору з ОСОБА_6 і не може бути перешкодою для реалізації власником правомочностей щодо своєї власності.

З пояснень сторін вбачається, що на виконання рішення суду державною виконавчою службою накладено арешт та звернуто стягнення на інше майно ОСОБА_5 Крім того, сторонами не всі майнові спори між собою вирішено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі і застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини та вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді