Рішення № 41933012, 26.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа № 911/4644/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Еффіус груп”, м. Київ

до Дочірнього підприємства “Фуршет Регіон”, м. Ірпінь

про стягнення 500146,88 грн.

суддя Лопатін А.В.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Еффіус груп” (надалі позивач) заявлено позов до Дочірнього підприємства “Фуршет Регіон” (надалі відповідач) про стягнення 500146,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору безпроцентної позики № 2 від 01.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.10.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 26.11.2014 р.

В судовому засіданні 26.11.2014 р. з’явилися представники як позивача, так і відповідача.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, суд

встановив:

01 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Еффіус груп” (позивач, позикодавець) та Дочірнім підприємством “Фуршет Регіон” (відповідач, позичальник) укладено договір безпроцентної позики (поаоротньої фінансової допомоги) № 2.

За цим договором позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов’язується повернути їх позикодавцю (п. 1.1. договору).

Відповідно п. 2.1. договору сума позики за договором становить 1307490,33 (один мільйон триста сім тисяч чотириста дев’яносто гривень 33 коп.).

Згідно з п. 3.1. договору позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника.

У п. 4.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.04.2014 року зазначено, що повернення позики позичальником здійснюється частинами в наступному порядку:

- До 20.09.2014 р. – 500146,88 грн.

- До 20.12.2014 р. – 403671,72 грн.

- До 31.03.2015 р. – 403671,73 грн.

Відповідно п. 5.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.04.2014 року позичальник зобов’язується повернути суму коштів позики в останній день строку, встановленого в п. 4.2. цього договору.

Пунктом 7.1. договору закріплено, що цей договір набуває чинності з моменту зарахування суми позики вказаної в п. 2.1. договору на поточний рахунок позичальника та діє до 31.03.2015 р. включно.

Зазначений договір підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було надано безпроцентну позику на загальну суму 1307490,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями прибуткових касових ордерів № 359 від 30.06.2014 р., № 2047 від 23.06.2014 р., № 1995 від 17.06.2014 р., № 2118 від 30.06.2014 р. та актом звіряння розрахунків від 21.10.2014 року.

У свою чергу відповідач свої зобов’язання за договором безпроцентної позики № 2 від 01.04.2014 року в частині сплати 500146,88 грн. до 20.09.2014 р. не виконав.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позов визнає в повному обсязі.

Отже, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати 500146,88 грн. до 20.09.2014 р. не виконав.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано зазначених вище норм процесуального законодавства України, подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед позивачем у сумі 500146,88 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 500146,88 грн. за поставлений товар підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Фуршет Регіон”, (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Ленінградська, буд. 6А; ЄДРПО України 37910542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Еффіус груп” (03040, м. Київ, вул. М. Стельмаха, буд. 10А, оф. 208; ЄДРПО України 38038560) – 500146 (п’ятсот тисяч сто сорок шість) гривень 88 коп. основного боргу та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.12.2014 року.

Суддя А.В. Лопатін