Рішення № 41927931, 10.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2977/13-ц Головуючий у І інстанції Потоцький В.В.Провадження № 22-ц/780/5991/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є.М.Категорія 29 10.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Суханової Є. М.,

суддів: Данілова О.М., Мережко М.В.,

при секретарі: Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про зобов'язання вчинити дії, провести виплати, передбачені Колективним договором, та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 просить зобов'язати Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» виплатити їй гарантії, відповідно до умов Колективного договору НІЕЗ «Переяслав», а саме: грошову допомогу у зв'язку з хворобою у розмірі посадового окладу, згідно штатного розпису на 01.12.2011 р.; грошову допомогу з нагоди 55-річчя у розмірі посадового окладу згідно штатного розпису на 01.09.2012; суму грошових виплат гарантованих винагород з нагоди знаменних дат і свят, професійних свят у відповідності до пункту 6.17 розділу ІУ «Гарантії та компенсації» за 2011-2013, які були виплачені старшому інспектору з кадрів, чи особі, яка виконувала обов'язки старшого інспектора з кадрів, та які повинні бути виплачені посадовцю при преміюванні колективу працівників, а також зобов'язати НІЕЗ «Переяслав» нарахувати обов'язкові страхові платежі на суму розрахованої у судовому порядку зарплати по виплаті 178628 грн.75 коп. за період роботи з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно і провести розрахунки з Пенсійним фондом України, перерахувавши помісячно страхові платежі застрахованій особі ОСОБА_2 з нарахованої суми середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно, з відображенням цього у місячній звітності Пенсійного фонду України із зазначенням місяця та року, за який її нараховані. Крім того, позивачка просить стягнути з відповідача 2000 гривень моральної шкоди понесені нею судові витрати в сумі 556 гривень 92 коп. Позивачка ОСОБА_2 і її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні уточнили свої позовні вимоги і просять зобов'язати Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» виплатити ОСОБА_2 гарантії, відповідно до умов Колективного договору НІЕЗ «Переяслав», а саме: 1) 2060 гривень грошової допомоги у зв'язку з хворобою у розмірі посадового окладу згідно штатного розпису на 01.12.2011 р.; 2) 2340 гривень грошової допомоги з нагоди 55-річчя у розмірі посадового окладу згідно штатного розпису на 01.09.2012 р.; 3) 6200 гривень грошових виплат гарантованих винагород з нагоди знаменних дат і свят, професійних свят у відповідності до пункту 6.17 розділу ІУ «Гарантії та компенсації» за 2011-2013 рр., які були виплачені старшому інспектору з кадрів, чи особі, яка виконувала обов'язки старшого інспектора з кадрів, та які повинні бути виплачені посадовцю при преміюванні колективу працівників. Всього: 10600 (десять тисяч шістсот) гривень.

Представник відповідача Черненька М.В. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги заперечувала, просила в позові відмовити в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи. Вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2014 року Позов ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про зобов'язання вчинити дії, провести виплати, передбачені Колективним договором, та стягнення моральної шкоди задовольнити.

Зобов'язати Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» виплатити ОСОБА_2 гарантії, відповідно до умов Колективного договору НІЕЗ «Переяслав», а саме:

1) 2060 гривень грошової допомоги у зв'язку з хворобою у розмірі посадового окладу згідно штатного розпису на 01.12.2011 р.;

2) 2340 гривень грошової допомоги з нагоди 55-річчя у розмірі посадового окладу згідно штатного розпису на 01.09.2012 р.;

3) 4500 гривень грошових виплат гарантованих винагород з нагоди знаменних дат і свят, професійних свят у відповідності до пункту 6.17 розділу ІУ «Гарантії та компенсації» за 2011-2013 рр., які були виплачені старшому інспектору з кадрів, чи особі, яка виконувала обов'язки старшого інспектора з кадрів, та які повинні бути виплачені посадовцю при преміюванні колективу працівників. Всього: 8900 (вісім тисяч дев'ятсот) гривень.

Зобов'язати НІЕЗ «Переяслав» нарахувати обов'язкові страхові платежі на суму розрахованої у судовому порядку зарплати по виплаті 178628 грн. 75 коп. за період роботи з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно.

Зобов'язати НІЕЗ «Переяслав» провести розрахунки з Пенсійним фондом України, перерахувавши помісячно страхові платежі застрахованій особі ОСОБА_2 з нарахованої суми середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 21 квітня 2011 року по 27 серпня 2013 року включно, з відображенням цього у місячній звітності Пенсійного фонду України із зазначенням місяця та року, за який її нараховані.

Стягнути з Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на користь ОСОБА_2 2000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди та 556 гривень 92 коп. судових витрат.

Не погодившись з висновками, наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції встановив дійсні обставини по справі обставини, а саме:

З 21 липня 2010 року по 20 квітня 2011 року ОСОБА_2 працювала на посаді старшого інспектора з кадрів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». 20.04.2011 р. була незаконно звільнена з посади. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27.08.2013 р. вона поновлена на роботі. За час перебування у вимушеному прогулі за нею зберігалися всі її права та гарантії, визначені умовами Колективного договору НІЕЗ «Переяслав», зокрема: виплата грошової допомоги у зв'язку з хворобою у сумі посадового окладу станом на 01.12.2011 р.; нефіксовані виплати суми гарантованих винагород з нагоди знаменних дат, державних та професійних свят у відповідності до пункту 6.17 розділу ІV «Гарантії та компенсації» за 2011-2013 рр.; виплата допомоги з нагоди 55-річчя, у сумі посадового окладу станом на 01.09.2012 р.

28 серпня 2013 р. ОСОБА_2 були подані заяви на ім'я генерального директора Довгошиї П.О. про виплату позивачці гарантованих виплат у зв'язку: з тривалою хворобою, що мала місце у жовтні-листопаді 2011; сумою заборгованих винагород за 2011-2013 роки, що гарантовані працівникам Колективним договором НІЕЗ «Переяслав», у розмірах, виплачених з 21.04.2011 р. по 01.10.2013 р. старшому інспектору з кадрів (чи особі, яка виконувала обов'язки старшого інспектора з кадрів) НІЕЗ «Переяслав», чи які повинні бути виплачені інспектору з кадрів при преміюванні колективу працівників; грошової допомоги з нагоди її 55-річного ювілею у вересні 2012 року.

Натомість, судом першої інстанції були зроблені висновки всупереч вимогам чинного законодавства та судової практики по даній категорії справ.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, докази, надані сторонами та законодавство, яке регламентує, виникли між сторонами, правовідносини, прийшла до висновку про наступне.

Так, колегія суддів враховує, що обставини щодо нарахування обов'язкових страхових платежів позивачу. є недоведеними та може бути предметом розгляду в іншій судовій справі.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.14 рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27.08.13 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13.04.14 у справі № 1019/1157/12 за позовом ОСОБА_2 до НІЕЗ «Переяслав», третя особа - Довгошия П.О., про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02.09.14 року було відкрито провадження у справі № 1019/1157/12 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу і всі, пов'язані з нею, похідні від неї платежі, як такі, що підлягають стягненню, на даний час є предметом розгляду в іншій справі.

У зв'язку з цим, підстави для нарахування обов'язкових страхових платежів, передбачених чинним законодавством України, та підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції було порушено норми Податкового кодексу України, висновки суду щодо нарахування страхових платежів до Пенсійного фонду України помісячно не відповідають обставинам справи.

Відповідно до Закону України від 22.05.03 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (на даний час - Податковий кодекс України - ст. 14.1.156) особою, відповідальною за нарахування, утримання (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, є працедавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, в тому числі на підставі рішення суду. При нарахуванні та виплаті працівнику середньої заробітної плати на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу підприємство-працедавець зобов'язаний включити всю нараховану суму до складу загального місячного оподатковуваного доходу, коли її нараховано, та утримати із суми такої середньої заробітної плати податок з доходів фізичних осіб за ставкою, передбаченою чинним законодавством, та сплатити (перерахувати) його до бюджету в порядку, встановленому законом.

Нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачені аналогічні вимоги.

Так, відповідно до ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.48. п. 14.1 ст. 14 ПК України заробітна плата для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пп. 14.1.180. п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV ПК України.

Таким чином, податок на доходи фізичних осіб із суми компенсації за час вимушеного прогулу, коригування заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку нараховується та перераховується підприємством - працедавцем в тому ж порядку, що і заробітна плата.

Тобто, вся нарахована сума має бути включена до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника в тому періоді, коли її нараховано, а також має бути утримано податок на доходи фізичних осіб із суми такої середньої заробітної плати за ставкою, передбаченою п. 167.1 ст. 167 ПК України (15%, 17%) та сплатити (перерахувати) його до бюджету в порядку, встановленому пп. 168.1.2. п. 168.1 ст. 168 ПК України. Нараховані/перераховані та нараховані/утримані суми доходів та податку обов'язково відображаються в звітності податкового агента за формою 1 ДФ.

В порушення вищевказаних норм ПК України, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність законних підстав для нарахування страхових платежів до Пенсійного фонду України помісячно.

Крім того, судом розглянуто справу № 373/2976/13-ц за позовом ОСОБА_2 до НІЕЗ «Переяслав» про стягнення з відповідача на її користь 206 грн. 55 коп. заборгованості по заробітній платі при звільненні з роботи; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 206 514 грн. 38 коп., який збільшила в дебатах до 209 723 грн. 47 коп.; моральну шкоду у розмірі 4000 грн. 00 коп. ОСОБА_2 також просила зобов'язати відповідача провести розрахунки з Пенсійним Фондом України по сплаті страхових внесків із суми 206 грн. 55 коп.; зобов'язати відповідача нарахувати компенсацію за кожен місяць затримки відповідно до індексу споживчих цін, починаючи з 21.04.11 р. по день фактичної виплати на суму примусово стягнутих після звільнення коштів в розмірі 4064 грн. 69 коп. та виплатити їй цю суму нарахованої компенсації.

У справі № 373/2976/13-ц рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні зазначеного позову, суд виходив з того, що несвоєчасність проведення виплат за рішенням суду є боргом однієї особи перед іншою, і, не дивлячись на те, що це суми заробітку, після ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили, вони не є заробітною платою, а боргом підприємства перед колишнім працівником (до дня поновлення на роботі). Тому, на ці суми не розповсюджуються нормативно-правові акти, що регулюють помісячне нарахування страхових внесків до Пенсійного фонду України для працюючих працівників.

Відповідальність за прострочення боргових зобов'язань, що мають грошовий характер, регулюється іншими нормами законодавства.

Висновки суду з цього приводу є законними і стосуються також позовних вимог у даній справі, а тому підлягають врахуванню судом при прийнятті рішення, оскільки судові рішення набрали законної сили, згідно з вимогами ст. 61 ЦПК України.

Таким чином, витрати на оплату заробітної плати, яка виплачується працівнику за рішенням суду, відносяться до витрат юридичної особи-працедавця.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для нарахування і сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України помісячно.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що відповідач-апелянт, на даний час не проводив нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, він не порушив, на даний час, вимог законодавства щодо нарахування та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, а тому у позивача не виникло право відповідної вимоги в судовому порядку.

Далі, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди», а також ст. 18 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Аналогічне правило закріплене у ст. 18 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України).

Наказом НІЕЗ «Переяслав» від 20.04.2011 № 44-ОС ОСОБА_2 звільнена з роботи.

Наказом НІЕЗ «Переяслав» від 27.08.14 № 125-ОС ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого інспектора з кадрів.

Оскаржуване рішення суду постановлено 01.07.14 року.

Таким чином, на момент розгляду даної справи та винесення рішення суду, позивач не була працівником Заповідника, а тому не мала права на будь-які виплати за колективним договором.

Не зважаючи на це, 28.08.13 року, позивач ОСОБА_2 звернулась до НІЕЗ «Переяслав» з заявами про виплату їй грошової допомоги, у зв'язку з хворобою в жовтні-листопаді 2011 року (вх. № 412), грошової допомоги з нагоди 55-річчя, що відбулось у вересні 2012 року (вх. № 414), винагород за 2011-2013 р.р. відповідно до ч. 2 п. 6.17 Колективного договору (вх. № 413).

Статтею 3 ЦПК України, право на звернення до суду надано особам, права, свободи чи інтереси яких порушені та потребують захисту.

Тому, на момент звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_2 не були порушені її права і не виникло право вимоги здійснити виплати за колективним договором НІЕЗ «Переяслав», оскільки норми останнього розповсюджують свою дію виключно на працівників Заповідника (п. 1.1., 1.8. Колективного договору в редакції від 25.03.06 (далі - Колективний договір 2006 року) та п. 1.2. Колективного договору в редакції від 08.02.13 (далі - Колективний договір 2013 року).

Отже, судом першої інстанції було порушено норми чинного законодавства України та безпідставно задоволено позовні вимоги у цій справі.

Колегія суддів також вважає, що висновки суду про стягнення на користь позивача заохочувальних виплат не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а саме:

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 Закону передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, відповідно до ст. 2 Закону норма п. 6.17 Колективного договору - є різновидом - заохочувальних виплат для працюючих працівників Заповідника, яка здійснюється з метою стимулювання праці та підвищення її ефективності.

Позивач ОСОБА_2 фактично не працювала в той період, за який вимагає в судовому порядку зазначені заохочувальні виплати. Позивач працювала в НІЕЗ «Переяслав» з 21 липня 2010 року по 20 квітня 2011 року (наказом від 27.08.14 року № 125-ОС була поновлена на роботі).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню через відсутність порушених, невизнаних або оспорюваних її прав.

Суд першої інстанції також повинен був врахувати, що заохочувальні виплати пункту 6.17 Колективного договору здійснюються за рахунок економії фонду заробітної плати.

Згідно з п. 1.1., 6.2., 6.3., 11.1. Статуту НІЕЗ «Переяслав», затвердженого наказом Міністерства культури України № 723 від 06.07.12 відповідач є культурно-освітнім, науково-дослідним державним закладом культури, без мети отримання прибутку, орган управління майном - Міністерство культури України, майно Заповідника є державною власністю.

Відповідно до п. 8.1., 7.2.3. Статуту НІЕЗ «Переяслав», діяльність Заповідника здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (загального і спеціального фондів); Заповідник зобов'язаний забезпечувати цільове та ефективне використання коштів, отриманих від своєї діяльності та з Державного бюджету.

Пунктом 27 Заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.14 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» (далі - Заходів економного використання державних коштів) передбачено здійснення управління бюджетними коштами в межах встановлених бюджетних повноважень з забезпеченням ефективного, результативного, цільового та економного використання бюджетних коштів.

Пунктами 12, 14, 25 Заходів фактично припинені всі виплати, пов'язані з стимулюванням працівників будь-якої бюджетної установи. Здійснення виплат допомог, винагород, премій, інших заохочувальних виплат працівникам передбачено виключно в межах фонду оплати праці, затвердженого в загальному та спеціальному фондах бюджету. При цьому, фонд оплати праці затверджений на 2014 рік без врахування потреб на будь-які заохочувальні виплати.

Таким чином, вимоги позивачки могли б бути обґрунтовані тільки в тому випадку, якщо б вона довела платоспроможність відповідача на виплату заохочувальних виплат, які не є обов'язковими та захищеними вимогами чинного законодавства.

Судом порушено норми Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.02 року № 1298, Наказу Міністерства культури і туризму України від 18.10.05 № 745 та Інструкції з статистики заробітної плати, затвердженої Державним комітетом статистики України від 13.01.04 № 5.

Підпунктом «б» пункту 3 Наказу Міністерства культури і туризму України від 18.10.05 № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури надається право в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги па поховання.

Відповідно до підпункту «б» п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.02 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків надається право надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Інструкція з статистики заробітної плати, затверджена Державним комітетом статистики України від 13.01.04 № 5, передбачає склад фонду оплати праці (сумі коштів, призначених для оплати праці) та інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. Відповідно до п. 3.30, 3.31 зазначеної інструкції вищевказані заохочувальні виплати не входять до фонду оплати праці, і не є заробітною платою.

Отже, з огляду на все вищевикладене, отримання вищезазначених заохочувальних виплат не є обов'язковими, оскільки вони виплачуються на розсуд роботодавця.

Крім того, ч. 2 п. 6.17 в редакції від 26.09.07 передбачено, що з нагоди знаменних дат і свят виплачується премія за погодженням з профспілковим комітетом та на підставі наказу генерального директора.

Відповідно до п. 2 Положення про порядок преміювання працівників НІЕЗ «Переяслав», яке було додатком № 1 до Колективного договору 2006 року «преміювання проводиться при наявності фонду економії».

Премії - це додаткові матеріальні винагороди працівників за високі кількісні та якісні результати праці. Преміювання запроваджується для посилення матеріальної зацікавленості працівників до своєчасного виконання поставлених завдань, підвищення ефективності, рентабельності, продуктивності праці та покращення якості послуг.

Премія в п. 6.17 є різновидом премії за спеціальними системами і положеннями (колективним договором), характеризується тим, що має разовий заохочувальний характер, не відноситься до системи оплати праці.

Колегія суддів також приходить до висновку, про те, що стягнення грошової допомоги у зв'язку з хворобою на користь позивачки, не відповідають обставинам справи.

Позивач обґрунтовує три позовні вимоги однією підставою - пунктом 6.17 Колективного договору 2006 року, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Так, встановлено, що Колективний договір, прийнятий 25 березня 2006 року.

Пункт 6.17 цього договору в первинній редакції передбачав 4 гарантійні виплати: 1. до ювілею 50 років жінок, 55 років - чоловіків; 2. при похованні; 3. у разі хвороби; 4. не працюючим пенсіонерам.

Однак, 26 вересня 2007 року до п. 6.17 внесено зміни і його викладено в новій редакції, яка передбачала лише дві виплати:

- для святкування 55 років жінок, 60 років - чоловіків, які є працівниками Заповідника - грошова допомога у розмірі посадового окладу;

- з нагоди знаменних дат і свят - виплата премій.

Не зважаючи на це, суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2, про здійснення одночасно виплат, які передбачались старою і новою редакціями пункту 6.17 Колективного договору 2006 року. При цьому, позивач працювала в Заповіднику з 21 липня 2010 року по 20 квітня 2011 року, що підтверджується матеріалами справи.

Допомога у зв'язку з хворобою не передбачена пунктом 6.17 Колективного договору 2006 року з 26 вересня 2007 року і не підлягає виплаті позивачу.

Таким чином, суд безпідставно не врахував доводів відповідача-апелянта та виніс рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи і, навіть, суперечать їм.

Порушення законодавства про оплату праці з боку НІЕЗ «Переяслав» відсутні.

Крім того, вищевикладеними доводами апеляційної скарги пояснюється та підтверджується те, що допомога у зв'язку з хворобою; грошова допомога з нагоди 55-річчя та виплати, передбачені пунктом 6.17 Колективного договору НІЕЗ «Переяслав» не входять до фонду оплати праці, і не є заробітною платою.

Висновки суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди також не відповідають обставинам справи.

Заповідником не порушено права позивача, в т. ч. і конституційне право на отримання пенсії. Отже, вина апелянта у заподіянні моральної шкоди позивачу відсутня, а тому відсутні і правові підстави для її стягнення.

Згідно з ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, суд порушив вищезазначені процесуальні норми, що призвело до постановлення необґрунтованого та недоведеного рішення суду.

Апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про зобов'язання вчинити дії, провести виплати, передбачені Колективним договором, та стягнення моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: