Рішення № 41927696, 11.12.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3450/14-ц

провадження № 2/369/1905/14

РІШЕННЯ

Іменем України

11.12.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Рябець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що між нею і ОСОБА_2 22 листопада 1997 року був зареєстрований шлюб. В шлюбі у них народилось дві дочки: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_9., ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб виявився невдалим. За час перебування у шлюбі між сторонами часто виникали непорозуміння. Різні погляди на життя призвели до втрати почуттів. Подальше сумісне життя, збереження сім»ї і примирення стало неможливим, а тому нею до Голосіївського районного суду м. Києва було подано позов про розірвання шлюбу. Розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, Голосіївським районним судом м. Києва 14 січня 2014 року було ухвалено рішення, яким позов задоволено і шлюб, укладений між нею і ОСОБА_2, було розірвано. Діти залишились проживати разом із нею. Проте, на даний час між нею і ОСОБА_2 не досягнуто згоди і порозуміння щодо поділу майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Так, під час перебування у шлюбі 25 травня 2012 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку внаслідок приватизації площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:009:5004, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 741904.

Дана земельна ділянка на момент набуття права власності на неї не була об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, набута внаслідок безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

На даний час ч. 5 ст. 61 Сімейного кодексу України виключена відповідно до внесених змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, але даний Закон набрав чинності 12 квітня 2013 року.

Зокрема, вказана вище земельна ділянка була набута відповідачем під час перебування у шлюбі з нею, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, внаслідок чого кожен із подружжя має рівні права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном.

Вартість вказаної земельної ділянки становить 128 401 грн., що підтверджується висновком про вартість земельної ділянки, виконаного ТОВ КФ «Ріва» та ФОП ОСОБА_5.

Крім того, на вказаній земельній ділянці знаходиться об»єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) загальною площею 166,1 кв.м., будівництво якого здійснювалось за спільні кошти подружжя. Вартість об»єкту незавершеного будівництва становить 162 672 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, виконаного суб»єктом підприємницької діяльності-оцінювачем ОСОБА_6.

Зокрема, в 2012 році вона отримала грошові кошти у кредит для будівництва будинку, що підтверджується кредитним договором № 3039-Л від 19 жовтня 2012 року. На дані грошові кошти були придбані будівельні матеріали для будівництва житлового будинку. Даний факт підтверджує її участь у спільному будівництві жилого будинку.

За таких обставин вона має право на отримання у власність ? частини земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ? частину об»єкту незавершеного будівництва в АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги ст. ст. 60, 61, 68, 70, 71 СК України, ст. ст. 368, 370 ЦК України просила визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: с. Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області; Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна в сумі 2500 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1455 грн. 37 коп..

Ухвалою суду від 20 червня 2014 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3.

У жовтні 2014 року позивач ОСОБА_1 подала суду заяву в порядку вимог ст. 31 ЦПК України, в якій зазначала, що 25 травня 2012 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку внаслідок приватизації площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 741904. Дана земельна ділянка на момент набуття права власності була об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, набута внаслідок безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана земельна ділянка була набута ОСОБА_2 під час перебування з нею в шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, внаслідок чого кожен із подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження майном. Під час розгляду справи було встановлено, що земельна ділянка, щодо якої виник спір, належить та є спільною сумісною власністю подружжя, вибула із власності ОСОБА_2 і належить ОСОБА_3.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об»єкта нерухомого майна земельна ділянка площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, р. № 1307, виданий 26 червня 2013 року приватним нотаріусом ОСОБА_7. належить ОСОБА_3.

ОСОБА_2, не маючи достатніх і законних підстав, уклав з ОСОБА_3 договір дарування від 26 червня 2013 року земельної ділянки, яка є спільною сумісною власністю подружжя і без її дозволу. Вона і ОСОБА_2 були співвласниками земельної ділянки площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, під час перебування в шлюбі.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги ст. ст. 13, 41 Конституції України, ст. ст. 3, 15, 16, 23, 25, 202, 203, 215, 216, 236, 237-240, 244, 248, 317, 321, 368, 370, 387, 388, 392, 638, 655, 658 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 68, 70, 71 СК України просила визнати договір дарування р. № 1307 від 26 червня 2013 року земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, недійсним; Визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: с. Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області; Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна в сумі 2500 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1455 грн. 37 коп..

В судовому засіданні 17 жовтня 2014 року судом ухвалено залучити до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3.

В послідуючому позивач ОСОБА_1 подала суду заяву в порядку вимог ст. 31 ЦПК України, в якій зазначала, що у неї і ОСОБА_2 від шлюбу є двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_9., ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, встановлених рішенням суду, у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково і зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_2 аліментів в сумі 2000 грн. на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_9., ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2000 грн. до ? частини з усіх видів заробітку; стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі ? частини з усіх його видів заробітку, щомісячно, але не менше30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилався на те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року з нього стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 2000 грн. щомісячно, проте його матеріальний стан на даний час унеможливлює сплату аліментів у вказаному розмірі, оскільки він працює охоронцем в ПП «Юридична фірма «Оріон Н.Н.», та отримує заробітну плату, сума якої дорівнює 1220 грн..

Колегія суддів апеляційного суду м. Києва ухвалила рішення, яким вважала за можливе зменшити розмір аліментів, що стягується з ОСОБА_2 з 2000 грн. щомісячно до ? частини з усіх видів заробітку, що на даний час виходячи з заробітної плати складає 610 грн..

ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 жодного разу не сплатив аліменти на утримання дітей, починаючи з 30 травня 2013 року по теперішній час пройшло більше року, загальна сума заборгованості по сплаті аліментів становить близько 28 000 грн..

При вирішенні спору про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Із вищевказаного вбачається необхідність відступити від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, врахувати інтереси неповнолітніх дітей, що заслуговують на увагу при визначенні розміру поділу спільного майна в натурі.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила визнати договір дарування № 1307 від 26 червня 2013 року земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, недійсним; Визнати за нею право власності на ? частин земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: с. Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області; Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частин об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна в сумі 2500 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2304 грн. 85 коп..

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна, посилаючись на те, що 22 листопада 1997 року він уклав шлюб з ОСОБА_1. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року шлюб розірвано. Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 була набута ним внаслідок приватизації згідно зі ст. ст. 81, 116 ЗК України, право власності на яку виникло на підставі державного акту серії ЯМ № 741004 від 25 травня 2012 року. На час набуття ним права власності на вказану земельну ділянку він дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, але в період окремого проживання з нею у зв»язку з припиненням шлюбних відносин. В період шлюбу вони тривалий час не проживали спільно, про що свідчить, зокрема, те, що ще у 1999 році ОСОБА_1 за рішенням суду стягнула з нього аліменти на дитину, ОСОБА_9, 1998 року народження, оскільки у 1999 році вони припинили шлюбні відносини і протягом трьох років не поновлювали їх. З 2002 року і до кінця 2011 року вони з ОСОБА_1 і дітьми проживали разом у АДРЕСА_3 в орендованому житлі. Наприкінці 2011 року вони остаточно припинили шлюбні відносини внаслідок розпаду сім»ї. Він став проживати окремо від ОСОБА_1, будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживаючи у найманому житлі. Вони не вели спільного господарства, він працював охоронником у фірмі ПП «Юридична фірма «Оріон», організовуючи своє життя на власний розсуд, самостійно розпоряджався своїми коштами. В цей же час ОСОБА_1, проживаючи разом з дітьми, також мала свій бюджет. Він відвідував дітей за місцем проживання відповідачки, не поновлюючи шлюбних відносин з нею. ОСОБА_1 не була обізнана про його особисте життя, рід його занять, місце роботи, розмір доходів, про що свідчить наведені нею дані про його соціальний і матеріальний стан у позовній заяві про стягнення аліментів на дітей, з якою вона звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва в травні 2013 року, в якій вказала, що він працює неофіційно, має нерегулярний і мінливий заробіток, хоча він з 2011 року працює в ПП «Юридична фірма «Оріон» охоронником і має постійну заробітну плату, і вказане підтверджується рішенням апеляційного суду м. Києва за його позовом про зменшення розміру аліментів. Крім того, наскільки йому відомо, щодо розірвання шлюбу з ним, але в період окремого проживання, вона одержала житло на сім»ю, в склад якої він не входив.

Саме в цей період, вирішивши самостійно влаштувати своє життя, після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1, він використав своє право на приватизацію земельної ділянки, отже, спільне майно, земельна ділянка, набута ним внаслідок приватизації, хоча і в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, але на час окремого проживання з нею у зв»язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, він ОСОБА_2 вважав, що спірна земельна ділянка до її відчуження ним була його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, в порядку, передбаченому відповідними нормами Сімейного кодексу України, які регулюють правовідносини щодо спільного майна подружжя.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив визнати його особистою приватною власністю земельну ділянку по АДРЕСА_1, Києво-Святошинського району, Київської області на час її відчуження за договором дарування його особистою приватною власністю.

Ухвалою суду від 05 листопада 2014 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, і об»єднано в одне провадження зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 з первісним позовом ОСОБА_1.

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій уточнила позовні вимоги, і зазначила, що на земельній ділянці площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 741904, знаходиться об»єкт незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., будівництво якого здійснювалось за спільні кошти подружжя. Вартість об»єкту незавершеного будівництва (житловий будинок) становить 162 672 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, виконаного суб»єктом підприємницької діяльності-оцінювачем ОСОБА_6. Таким чином, вона має право на матеріали незавершеного будівництва, що становить 162 672 грн..

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила визнати договір дарування р. № 1307 від 26 червня 2013 року земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, недійсним; Визнати за нею право власності на ? частин земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частини матеріалів, які були використані в процесі будівництва об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину матеріалів, які були використані в процесі будівництва об»єкту незавершеного будівництва загальною площею 166,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення оцінки майна в сумі 2500 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2304 грн. 85 коп..

Судом залучено до участі у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю третьою особо, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 позов підтримав і просив його задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав і заперечував проти його задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнав і заперечував проти його задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав і просив його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача за позовом ОСОБА_1 (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за зустрічним позовом ОСОБА_3) ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнав і заперечував проти його задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав і просив його задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що з 22 листопада 1997 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. В шлюбі подружжя має дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 22 листопада 1997 року Стодулецькою сільською радою Жмеринського району Вінницької області, про що 22 листопада 1997 року зроблено відповідний актовий запис № 10,-розірвано.

За час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 741904 від 25 травня 2012 року, згідно якого на підставі рішення Тарасівської сільської ради № 13/5 14 сесії 6 скликання від 20 березня 2012 року він є власником земельної ділянки площею 0,0643 га, земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3222486601:01:009:5004.

Відповідно до наданої довідки виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 13 червня 2014 року № 963 земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,0643 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд згідно кадастрового номеру 32212486601:01:009:5004 дійсно належить ОСОБА_3.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 26 червня 2013 року подарував ОСОБА_3 вказану земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,0643 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. Представник відповідача ОСОБА_3 відмовився надати суду для огляду оригінал Договору дарування земельної ділянки від 26 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Відповідно до наданої довідки виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 13 червня 2014 року № 963 земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,0643 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд згідно кадастрового номеру 32212486601:01:009:5004, дійсно належить ОСОБА_3.

Вказані обставини також підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об»єкта нерухомого майна, згідно якої земельна ділянка площею 0,0643 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Договору дарування від 26 червня 2013 року, р. № 1307, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_3.

Згідно Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0643 га, яка належить ОСОБА_2 і розташована за адресою: АДРЕСА_1, проведеного ТОВ КФ «Ріва» ФОП «ОСОБА_5.», 23 вересня 2013 року, на підставі документів, наданих замовником, маркетингу ринку земельних ділянок, розрахунків, виконаних згідно з методологією та стандартами, експертна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, становить 128 401 грн..

Щодо поділу між подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, то вона підлягає поділу з огляду на наступне.

Згідно вимог Закону України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об»єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п»ятою, згідно якої об»єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Таким чином, враховуючи наведене, а також ту обставину, що в Законі України «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об»єктів права спільної сумісної власності подружжя» положення ч. 5 ст. 61 СК України можуть застосовуватись щодо набуття вказаних у ній об»єктів права спільної сумісної власності подружжя з 8 лютого 2011 року, тобто даний Закон поширюється на юридичні факти і правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до вимог ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 741904 від 25 травня 2012 року ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка площею 0,0643 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, державний акт видано на підставі рішення Тарасівської сільської ради № 13/5 14 сесії 6 скликання від 20 березня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 3222486601:01:009:5004.

Вказана земельна ділянка на момент набуття права власності на неї ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку була об»єктом права спільної сумісної власності подружжя. Слід зазначити, що частину п»яту статті 61 СК України виключено на підставі Закону № 4766-VІ від 17 травня 2012 року, який набрав чинності лише з 13 червня 2012 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно вимог ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, і кожен з подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження майном. За таких обставин ОСОБА_2 не вправі був без згоди ОСОБА_1, як другого з подружжя, відчужувати вказану земельну ділянку за договором дарування ОСОБА_3.

Згідно вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно вимог ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб»єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказаний Договір дарування не може залишатись в силі, і тому слід визнати недійсним Договір дарування від 26 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0643 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3222486601:01:009:5004, і в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, і також в порядку поділу майна подружжя слід визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Що стосується заявлених зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як зазначав позивач ОСОБА_2 в своєму зустрічному позові, що на час набуття ним права власності на вказану земельну ділянку він дійсно перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, але в період окремого проживання з нею у зв»язку з припиненням шлюбних відносин. В період шлюбу вони тривалий час не проживали спільно, про що свідчить, зокрема, те, що ще у 1999 році ОСОБА_1 за рішенням суду стягнула з нього аліменти на дитину, ОСОБА_9, 1998 року народження, оскільки у 1999 році вони припинили шлюбні відносини і протягом трьох років не поновлювали їх. З 2002 року і до кінця 2011 року вони з ОСОБА_1 і дітьми проживали разом у АДРЕСА_3 в орендованому житлі. Наприкінці 2011 року вони остаточно припинили шлюбні відносини внаслідок розпаду сім»ї. Він став проживати окремо від ОСОБА_1, будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживаючи у найманому житлі. Вони не вели спільного господарства, він працював охоронником у фірмі ПП «Юридична фірма «Оріон», організовуючи своє життя на власний розсуд, самостійно розпоряджався своїми коштами. В цей же час ОСОБА_1, проживаючи разом з дітьми, також мала свій бюджет. Він відвідував дітей за місцем проживання відповідачки, не поновлюючи шлюбних відносин з нею. ОСОБА_1 не була обізнана про його особисте життя, рід його занять, місце роботи, розмір доходів, про що свідчить наведені нею дані про його соціальний і матеріальний стан у позовній заяві про стягнення аліментів на дітей, з якою вона звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва в травні 2013 року, в якій вказала, що він працює неофіційно, має нерегулярний і мінливий заробіток, хоча він з 2011 року працює в ПП «Юридична фірма «Оріон» охоронником і має постійну заробітну плату, і вказане підтверджується рішенням апеляційного суду м. Києва за його позовом про зменшення розміру аліментів. Крім того, наскільки йому відомо, щодо розірвання шлюбу з ним, але в період окремого проживання, вона одержала житло на сім»ю, в склад якої він не входив. Саме в цей період, вирішивши самостійно влаштувати своє життя, після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1, він використав своє право на приватизацію земельної ділянки, отже, спільне майно, земельна ділянка, набута ним внаслідок приватизації, хоча і в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, але на час окремого проживання з нею у зв»язку із фактичним припиненням шлюбних відносин. Таким чином, він ОСОБА_2 вважав, що спірна земельна ділянка до її відчуження ним була його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, в порядку, передбаченому відповідними нормами Сімейного кодексу України, які регулюють правовідносини щодо спільного майна подружжя.

Однак, вказані доводи ОСОБА_2 спростовуються іншими доказами у справі. Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 22 листопада 1997 року Стодулецькою сільською радою Жмеринського району Вінницької області, про що 22 листопада 1997 року зроблено відповідний актовий запис № 10,-розірвано. Судом при вирішенні вказаного спору між сторонами було встановлено, що спільне життя сторін у справі не склалось, у зв»язку з тим, що останні мають різні погляди на сімейне життя, що призвело до втрати взаємопорозуміння та почуття любові та поваги одне до одного. Примирення між собою та збереження сім»ї вважають неможливим та таким, що суперечило б інтересам як сторін у справі, так і інтересам їх дітей. Судом було встановлено, що більше півроку сторони не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства, мають окремі бюджети, проживають окремо. Вказане рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року набрало законної сили.

Згідно вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на час приватизації і одержання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 і ОСОБА_1, як подружжя, перебувало у шлюбних відносинах і підтримувало подружні стосунки.

За таких обставин суд відмовляє ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.

Також, як зазначила позивач ОСОБА_1 у позовній заяві, на вищевказаній земельній ділянці знаходиться об»єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) загальною площею 166,1 кв.м., будівництво якого здійснювалось за спільні кошти подружжя. Вартість об»єкту незавершеного будівництва становить 162 672 грн., що підтверджується висновком про вартість майна, виконаного суб»єктом підприємницької діяльності-оцінювачем ОСОБА_6.

Так, дійсно, згідно наданого суду Звіту про оцінку майна, проведеного суб»єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6, дата виконання звіту-29 липня 2013 року, майно являє собою домоволодіння та складається з недобудованого житлового будинку та господарської споруди: бетонного колодязя для зливної ями, матеріали стін та перегородок будинку-комбіновані з піноблоків, шлакоблоків, цегли, фундаменти-бетонні, зроблена підготовка під укладення бетонної основи для підлоги з арматури, площа земельної ділянки-0,0643 га, рік забудови-2012 р., метою визначення ринкової вартості для розподілу майна, і оцінювачем зроблено висновок, що ринкова вартість незавершеного будівництвом домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, коефіцієнт будівельної готовності складає 20%, визначена за порівняльним підходом на дату оцінки без ПДВ, станом на 25 липня 2013 року становить 162 672 грн..

В обгрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_1 додала до позовної заяви копію Кредитного договору № 3093-Л від 19 жовтня 2012 року, згідно п. п. 1.1.-1.3. якого Кредитна спілка «Профспілкова скарбниця» за цим Договором надає позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти у кредит в сумі 14000 грн. зі сплатою річних процентів, що передбачені в п. 1.4. цього договору, а позичальник зобов»язується повернути отриману суму і сплатити проценти в строки та в порядку, визначених у цьому договорі. Строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 19 жовтня 2012 року по 19 жовтня 2013 року і діє до повного виконання зобов»язань позичальником. Цільове призначення кредиту: будівництво (будівництво будинку).

Як зазначала позивач ОСОБА_1, на дані грошові кошти були придбані будівельні матеріали для будівництва вказаного житлового будинку, і тому даний факт підтверджує її участь у спільному будівництві жилого будинку.

Представник відповідача ОСОБА_3 за позовом ОСОБА_1 пояснила суду, що вказаний жилий будинок почав будувати новий власник за Договором дарування від 26 червня 2013 року ОСОБА_3 виключно за свої власні грошові кошти, однак доказів на підтвердження своїх доводів представник відповідача ОСОБА_3 суду не надав.

Згідно вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За таких обставин суд дійшов висновку, що вказане майно є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, і тому в порядку поділу майна подружжя слід визнати за ОСОБА_1 право власності на ?? частину будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку, коефіцієнт будівельної готовності якого складає 20%, за адресою: АДРЕСА_1, і в порядку поділу майна подружжя слід визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку, коефіцієнт будівельної готовності якого складає 20%, за адресою: АДРЕСА_1.

Також у поданій позовній заяві позивач ОСОБА_1 просила суд відступити від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, врахувати інтереси неповнолітніх дітей, що заслуговують на увагу при визначенні розміру поділу спільного майна в натурі, та визнати за нею право власності на ? частин вищевказаної земельної ділянки і ? частин будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1, і визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину вказаної земельної ділянки і ? частину будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що в шлюбі подружжя має дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 22 листопада 1997 року Стодулецькою сільською радою Жмеринського району Вінницької області, про що 22 листопада 1997 року зроблено відповідний актовий запис № 10,-розірвано.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, встановлених рішенням суду, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове наступного змісту. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_2 аліментів в сумі 2000 грн. на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2000 грн. до ? частини з усіх видів його заробітку. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ? частини з усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 70 Сімейного кодексу України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім»ї. За рішенням суду частка майна, дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 щодо збільшення частки спірного майна до ? частин і зменшення ОСОБА_2 до ? частини на підставі вимог ст. 70 СК України є необгрунтованими, оскільки збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, можливе лише за певної умови: якщо розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування, однак ОСОБА_1 не надала суду належних доказів, які ж саме конкретно порушені відповідачем інтереси дітей, що стало б підставою відступу від принципу рівності часток подружжя в праві на майно.

З наданої позивачем ОСОБА_1 суду довідки-розрахунку заборгованості від 30 квітня 2014 року ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, лише вбачається, що станом на 30 квітня 2014 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів становить 22 129 грн. 03 коп., і згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 08 травня 2014 року вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/752/3177/13, виданого 11 вересня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів закінчено, оскільки згідно відповіді Пенсійного фонду України боржник працює в ПП «Юридична фірма «Оріон» Н.Н.», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, буд. 65, кімн. 22, що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься до Шевченківського району м. Києва, в зв»язку з чим виконавчий документ підлягає направленню за належністю до ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві для подальшого виконання.

Судові витрати відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу між сторонами, і суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати за проведення оцінки нерухомого майна в розмірі 1250 грн., 727 грн. 68 коп. понесених витрат по сплаті судового збору, та слід стягнути з ОСОБА_2 2 411 грн. 11 коп. судового збору на користь держави. Також підлягає стягненню з ОСОБА_3 641 грн. судового збору на користь держави.

Керуючись ст. ст. 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір дарування від 26 червня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0643 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3222486601:01:009:5004.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0643 га, кадастровий номер 3222486601:01:009:5004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку, коефіцієнт будівельної готовності якого складає 20%, за адресою: АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва будинку, коефіцієнт будівельної готовності якого складає 20%, за адресою: АДРЕСА_1.

У решті позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати за проведення оцінки нерухомого майна в розмірі 1250 грн., 727 грн. 68 коп. понесених витрат по сплаті судового збору, та стягнути з ОСОБА_2 2 411 грн. 11 коп. судового збору на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_3 641 грн. судового збору на користь держави.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.

Суддя Ковальчук Л. М.