Ухвала суду № 41926071, 04.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8145/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа ОСОБА_3, про визнання незаконними дій щодо накладення арешту на майно та зобов'язання зняти арешт з майна, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа ОСОБА_3 та просило визнати незаконними дії відділу відповідача щодо накладення арешту на автомобіль марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21.06.2008, який належить на праві власності ОСОБА_3, накладеного: постановою від 05.04.2013 за ВП №37450633, постановою від 07.05.2013 за ВП №37808968, постановою від 08.05.2013 за ВП №3785949; зобов'язати відповідача зняти вищеозначені арешти.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені ним в оскаржуваній постанові, не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 23.06.2008 між ВАТ «Електрон Банк» («Банк») та ОСОБА_3 («Позичальник») було укладено кредитний договір №KF50289, відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 89 326 доларів США. Повернення кредиту здійснюється щомісячно по 1 240 доларів США. Останній платіж сплачується 22.06.2014.

Кредит надавався для придбання автомобіля марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску.

Згідно з п. 2.1. договору виконання зобов'язань забезпечується заставою вищезгаданого автомобіля.

Окрім того, між банком та Позичальником 23.06.2008 р. укладено нотаріально посвідчений договір застави. У договорі зазначається, що позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти у строк не пізніше 22.06.2014, в зв'язку з чим були внесені відповідні записи про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Для забезпечення своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, процентів за користування ним, оплати штрафних санкцій, інших витрат та збитків, заставодавець передає заставодержателю у заставу транспортний засіб: легковий автомобіль (універсал) марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, об'єм двигуна 2967 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21.06.2008, який належить на праві власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний номер в ДРФО НОМЕР_3).

Право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. Заставлене майно залишається у володінні заставодавця. Предмет застави оцінений сторонами в 642 365 грн.

Згідно із умовами цього договору заставодавець має право, крім іншого: у випадку невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору - на звернення стягнення на предмет застави та одержання відшкодування з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами; звернення стягнення на майно, що є предметом застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також будь-яким іншим способом, якого зажадає заставодержатель, шляхом направлення заставодержателем заставодавцю письмового повідомлення - попередження про звернення стягнення на майно.

05 Березня 2014 року було вчинено виконавчий напис нотаріуса за № 583, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на вищевказаний автомобіль.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного майна, запропоновано задовольнити вимоги Банку за період з 01.12.2013 по 05.03.2014 у розмірі, еквівалентному: 41 892,88 доларів США (заборгованість за кредитом); 1 711,51 доларів США (заборгованість по процентам); 234,94 доларів США (пеня); 3 000 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, що загалом становить 426 298,02 грн.

Разом з тим, постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ від 05.04.2013 за ВП№ 37450633 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 22.03.2013 №910/25892 про стягнення з ОСОБА_3 боргу у сумі 95548,69 грн. на користь Київського політехнічного інституту.

Згідно з п. 4 постанови накладено арешт на все майно боржника у межах суми боргу, що стягується.

В межах цього ж виконавчого провадження прийнято постанову від 26.12.2013 про розшук майна боржника, а саме: автомобіля (універсал) марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, об'єм двигуна 2967 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21.06.2008 та автомобіля PEUGEOT, д/н. НОМЕР_5.

Також, 07.05.2013 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві прийнято постанову за ВП №37808968 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 5011-42/10718-2012, виданого 21.09.2012 Господарським судом м. Києва, про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 боргу у сумі 27 592,03 грн. на користь Національного технічного університету «Київський Політехнічний Інститут».

Окрім того, відповідно до постанови державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві від 08.05.2013 ВП № 37859495 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2703/10, виданого 30.09.2010 Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_3 боргу у сумі 132 537,26 грн. на користь ПАТ «Кредитпромбанк».

Згідно з п. 4 вказаних постанов на все майно боржника (в межах суми боргу) накладено арешт.

Вважаючи дії відповідача щодо накладення арешту на автомобіль марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску в межах вищеозначених постанов протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості заставодержателю, накладення арешту на майно у спірних виконавчих провадженнях не порушує право позивача як заставодержателя на звернення стягнення на майно та задоволення його вимог за рахунок заставленого майна згідно із встановленим пріоритетом, як те передбачено положеннями ст. 14 та ч. 1. ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон - №606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною 2 ст. 25 Закону №606-XIV також визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З наведеного у сукупності вбачається, що арешт майна є заходом забезпечення реального виконання рішення, який може бути застосований починаючи зі стадії відкриття виконавчого провадження. Арешт може бути накладено на все майно особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, зокрема, у зв'язку з прийняттям судового рішення, на підставі виконавчого листа та в межах стягуваної суми боргу.

Як було встановлено в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, в даному випадку за заявами стягувачів були відкриті виконавчі провадження та одночасно накладені арешти на майно боржника.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відсутні відомості про інформування державного виконавця в порядку ч. 4 ст. 54 Закону №606-XIV про заставу автомобіля з боку боржника.

Тобто, дії державного виконавця щодо винесення постанов про накладення арешту на майно належать до його функціональних повноважень та відповідають наведеним вище приписам законодавства, - з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується позовних вимог про зняття арешту з майна та відносно процесуальних дій державного виконавця за операціями із заставним майном, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями ст. 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні приписи закріплені і в статті 1 Закону України «Про заставу».

При цьому, статтею 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Водночас, згідно з ч. 1. ст. 54 Закону Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частиною 3 ст. 54 Закону №606-XIV при цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Закону №606-XIV за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя.

У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному Законом №606-XIV.

Позивач в даному випадку не є стягувачем за вищезгаданими виконавчими провадженнями та не пред'являв виконавчий напис нотаріуса державному виконавцю для примусового виконання.

При цьому, накладення арешту на майно у виконавчих провадженнях не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Навіть якщо вартість предмета застави є меншою, аніж розмір заборгованості заставодержателю задоволення вимог інших кредиторів можливе лише після задоволення вимог заставодержателя, а тому накладення таких арештів жодним чином не порушує право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі та чинність постанов про арешт майна не позбавляє права заставодержателя на задоволення його вимог за рахунок заставленого майна згідно із встановленим пріоритетом, як те передбачено положеннями ст. 14 та ч. 1. ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення майна із під арешту. Наведене, у свою чергу, зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову в цілому.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 жовтня 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 09 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.