Постанова № 41925364, 11.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2014 року № 826/16233/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шенкер" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Дочірнє підприємство «Шенкер» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 31 липня 2014 року № 0009012202 та № 000902202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/16233/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19 листопада 2014 року.

У судовому засіданні 19 листопада 2014 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 червня 204 року № 1219, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено виїзну документальну позапланову перевірку Дочірнього підприємства «Шенкер» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при веденні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Лєпта» (код ЄДРПОУ 31758975) за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 07 липня 2014 року № 732/26-54-22-02/24382029.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення:

- порушення пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 95193,00 грн., в тому числі: I квартал 2011 року на суму 11500,00 грн., III квартал 2011 року - 13378,00 грн., IV квартал 2011 року - 11423,00 грн., I квартал 2012 року - 4912,00 грн., II квартал 2012 року - 17657,00 грн., III квартал 2012 року - 6177,00 грн., IV квартал - 18113,00 грн., 2013 рік - 12033,00 грн.;

- порушення підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього на суму 88227,00 грн., у тому числі: квітень 2011 року - 1800,00 грн., травень 2011 року - 4700,00 грн., червень 2011 року - 3500,00 грн., липень 2011 року - 4667,00 грн., серпень 2011 року - 2333,00 грн., вересень 2011 року - 4633,00 грн., жовтень 2011 року - 2383,00 грн., листопад 2011 року - 3750,00 грн., грудень 2011 року - 3800,00 грн., лютий 2012 року - 720,00 грн., березень 2012 року - 3958/,00 грн., квітень 2012 року - 3917,00 грн., травень 2012 року - 6500,00 грн., червень 2012 року - 6400,00 грн., липень 2012 року - 3383,00 грн., серпень 2012 року - 2500,00 грн., жовтень 2012 року - 8200,00 грн., листопад 2012 року - 5500,00 грн., грудень 2012 року - 3550,00 грн., січень 2013 року - 2233,00 грн., лютий 2013 року - 3967,00 грн., березень 2013 року - 5833,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009022202 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170341,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 78227,00 грн., за штрафними санкціями - 39114,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009012202 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 124639,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 95193,00 грн., за штрафними санкціями - 29446,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ПП «Лєпта».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 07 липня 2014 року № 732/26-54-22-02/24382029.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ПП «Лєпта», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи свідчать, що між Дочірнім підприємством «Шенкер» (Замовник) та ПП «Лєпта» (Виконавець) укладено Договір про автоперевезення по Україні від 28 березня 2011 року № 24, за у мовами якого Замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по Україні згідно заявок Замовника.

Згідно рахунків - фактур, актів здачі - прийняття робіт та товарно-транспортних накладних позивачу надавались експедиційно-транспортні послуг.

В свою чергу, ПП «Лєпта» виписано на адресу позивача податкові накладні.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки по особовому рахунку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Лєпта» у зв'язку з придбанням послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Лєпта» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що Дочірнє підприємство «Шенкер» здійснює діяльність у сфері неспеціалізованої оптової торгівлі, допоміжною діяльністю у сфері транспорту, тощо.

В обґрунтування доцільності придбання експедиційно-транспортних послуг, позивачем надано суду копії договорів про надання логістичних послуг, укладених із контрагентами - замовниками, зокрема, із ТОВ «Марка Україна» (Договір від 01 листопада 2010 року № 62 про транспортно-експедиційні послуги), ТОВ «Массімо Дуті Україна» (Договір № 76/10), ТОВ «Бершка Україна», ТОВ «Пулл Енд Беар», ТОВ «Страдіваріус Україна», ТОВ «Зара» (том 5, аркуш справи 113-169), на виконання яких позивачем укладено Договір із ПП «Лєпта».

Предметом вищезазначених Договорів є порядок взаємовідносин, що виникають між Сторонами під час планування, організації та здійснення перевезень міжнародного сполучення, надання експедиційних послуг, а також під час розрахунків за виконані перевезення згідно з Заявками Замовника, підтверджених оформленими міжнародними товаротранспортними накладними.

Також, за змістом договорів, позивач надає контрагентам - замовникам складські та розмежувально-транспортні послуги, розвантажувально-завантажувальні послуги, сортіровка товару, зберігання, тощо.

У зв'язку з великою завантаженістю, ТОВ «Шенкер» укладено Договір про автоперевезення по Україні від 28 березня 2011 року № 24 із ПП «Лєпта».

Як вбачається з первинних документів та пояснень представника позивача, ПП «Лєпта», на виконання договірних зобов'язань перед ТОВ «Шенкер», на складських приміщеннях приймало товар, здійснювало розфасовку та перевезення по Україні.

Товарно-транспортні накладні, на підставі яких здійснювалося транспонування матеріальних цінностей, крім інших реквізитів, містять підписи водіїв та відповідальних за відпуск товарів осіб, а також відбитки відповідальних осіб, які приймали товар на місці розвантаження, із зазначенням на них дати та часу, а безпосередньо фактичне транспортування товарно-матеріальних цінностей згідно з товарно-супровідними документами здійснювалося до адреси місцезнаходження складських приміщень контрагентів позивача.

Також, товарно-транспортні накладні містять опис товару, інформацію про замовника, вантажоодержувача, вантажовідправника, пункт навантаження та розвантаження.

Посилання на порушення пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спростовуються наступними обставинами: не зазначення у накладних про поставку товарів відомостей про дату та номер довіреності на право отримання товару також не спричиняє втрату такими первинними документами юридичної сили і доказовості, оскільки вказані реквізити не відносяться до обов'язкових реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Лєпта», здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Лєпта» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Суд не приймає посилання відповідача на акт № 370/26-57-22-03-07/31758975 від 20 грудня 2013 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Лєпта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 лютого 2011 року по 30 жовтня 2013 року», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Суд звертає увагу, що усі первинні документи, які містяться в матеріалах справи, надані контролюючому органу на перевірку. Жодних зауважень до зазначених первинних документів контролюючим органом не наведено. Доводи про нереальність господарських операцій позивача із ПП «Лєпта» обґрунтовані виключно висновками акт № 370/26-57-22-03-07/31758975 від 20 грудня 2013 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Лєпта» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 лютого 2011 року по 30 жовтня 2013 року», що не узгоджується із приписами Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Лєпта», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009022202 підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення - рішення рішенням Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009012202 суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.

До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Судом вже детально зазначалось, що матеріали справи містять копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Лєпта».

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009012202.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Дочірнього підприємства «Шенкер» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Шенкер» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2014 року № 0009012202 та № 000902202.

3. Судові витрати в сумі 483,98 грн. присудити на користь Дочірнього підприємства «Шенкер» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник