Рішення № 41925084, 15.12.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2014 р.Справа № 916/3063/14

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя - Брагіна Я.В.,

судді - Оборотова О.Ю. та Желєзна С.П.

секретар судового засідання: Галюк Т.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Доброжан Н.І. згідно посвідчення № 010038 від 17.10.12.;

від позивача: Черевиченко Д.О. згідно довіреності від 14.05.2014р. за №01/02-45/2895;

від відповідача 1: Сиротенко В.С. згідно довіреності від 24.03.2014р. за №01-33/1774;

від відповідача 2: Гоголь Х.В. згідно довіреності від 11.08.2014р.

розглянув справу № 916/3063/14:

за позовом: заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області (м. Білгород-Дністровський, Одеської області) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (м. Одеса) до відповідачів: 1. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (м. Білгород-Дністровський, Одеської обл.); 2. фізичної особи-підприємця Попова Івана Дмитровича (м. Білгород-Дністровський, Одеської обл.)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання незаконним розпорядження

Ухвалою суду від 04 серпня 2014р. порушено провадження у справі № 916/3063/14 за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до відповідачів: 1. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації; 2. фізичної особи-підприємця Попова Івана Дмитровича про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання незаконним розпорядження.

Ухвалою суду від 10.10.2014р. справу №916/3063/14 у зв'язку зі складністю призначено до колегіального розгляду.

Згідно автоматичного розподілу справ справу №916/3063/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Брагіна Я.В., судді - Щавинська Ю.М. та Желєзна С.П., які ухвалою суду прийняли зазначену справу до свого провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.11.14. проведено повторний розподіл справи №916/3063/14 у зв'язку із знаходженням на лікарняному судді Щавинської Ю.М. та визначено колегію у складі: головуючий суддя - Брагіна Я.В., судді - Оборотова О.Ю. та Желєзна С.П., яка ухвалою суду від 05.11.14. прийняла справу до свого провадження.

Прокурор та представник позивача підтримав позовні вимоги в засіданні суду у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Просили суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007, а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0400га, в тому числі 0,0119га, під забудовою та проїздами, проходами, площадками 0,0281га, яка розташована на території Будацької коси, Білгород-Дністровського району, Одеської області біля селища Затока, за межами населеного пункту, укладений 05.07.2007р. між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та фізичною осрбою-підприємцем Поповим Іваном Дмитровичем для обслуговування будівлі курортного типу строком на 25 років, який зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Одеської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.08.2007 за № 040751500298. Зазначали, що даний договір оренди підлягає визнанню недійсним, оскільки, як вбачається зі змісту договору оренди земельної ділянки, всупереч нормам Земельного кодексу України, спірний договір оренди земельної ділянки був укладений неналежною стороною - Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією, тому що згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України (у редакції станом на 23.11.2007р.), передбачено, що саме обласні державні адміністрації володіють компетенцією розпоряджатися землями, з приводу яких укладено договір. Також нормативна грошова оцінка на час розпорядження земельною ділянкою в порушення зазначених приписів законодавства не проводилась.

Представник Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в засіданні суду заперечував проти позову. Пояснив, що розмір орендної плати в спірному договорі визначений на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради №57-У від 19.10.2006р. „Про затвердження розміру орендної плати за користування земельними ділянками на умовах оренди, зайнятими під закладами відпочинку, торгівельними об'єктами та іншими об'єктами господарювання на курортній території Білгород-Дністровського району". Також, відповідним рішенням було затверджено ставку орендної плати за користування, на умовах оренди, земельними ділянками під закладами відпочинку Білгород-Дністровського району, що становила 2,66 грн. за один метр квадратний площі. На підставі затвердженої ставки було визначено розмір орендної плати за земельну ділянку за договором. Дане рішення у відповідності до вимог ч. 1 ст. 144 Конституції України є обов'язковим до виконання на відповідній території. Крім того, при визначенні розміру орендної плати сторонами договору було дотримано норми ст. 21 Закону України «Про оренду землі». Так, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Крім того, важає, що прокурор пропустив строк позовної давності для захисту порушених прав. Зазначив, що у відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції 2007 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Згідно ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки. Таким чином, райдержадміністрація приймаючи спірне розпорядження діяла в межах повноважень та в порядку передбаченому законодавством. Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Згідно п. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» райдержадміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону. Крім того, на момент прийняття відповідного розпорядження районна державна адміністрація була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, в тому числі рекреаційного призначення на підставі ст. 17 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2007р. Так, відповідно до п. а) ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 2007 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначеним цим Кодексом. Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. З огляду на вищезазначене, спірне розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007 є правомірним. В позовній заяві заступником прокурора чітко не обґрунтовано та не наведено доказів в чому саме полягає порушення інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації укладенням оскаржуваного договору. Також, на даний час другий відповідач є належним користувачем земельної ділянки, наданої йому за договором оренди, виконує всі умови, передбачені договором, вчасно, в повному обсязі сплачує орендну плату та використовує земельну ділянку за цільовим призначенням. Таким чином, жодного порушення інтересів держави внаслідок укладання оскаржуваного договору не відбулося. Крім того, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Зазначені положення підтверджені Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 25.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів». Одеська обласна адміністрація, в інтересах якої подано позов, у відповідності до ст. 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» здійснює контроль за діяльністю райдержадміністрації, щомісячно отримує копії розпоряджень прийнятих головою, тому про існування оскаржуваного розпорядження їй стало відомо ще в 2007році. Також, відповідно до п.3.3.3 Розділу ІІІ Регламенту Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням №194/2002 від 15.04.2002 року, районна державна адміністрація надсилає обласній державній адміністрації копії розпоряджень голови райдержадміністрації - не пізніше ніж у тижневий термін. Таким чином, позивачу, в інтересах якого подано позов, було відомо про існування розпорядження ще в 2007 році і протягом визначеного законодавством строку позовної давності він мав можливість скористатися своїм правом звернутися до суду або вжити інші заходи. Тому просить суд застосувати строк позовної давності та в позові відмовити.

Представник другого відповідача теж в засіданні суду заперечував проти позову. Пояснив, що прокурор та позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, прокурор безпідставно посилається ст. 122 ЗК України (у редакції станом на час укладення спірного договору), тому що спірна земельна ділянка була передана в оренду відповідачу, а не в постійне користування. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. По- друге, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а)підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б)громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції 2007р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Згідно ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки. Таким чином, райдержадміністрація приймаючи оскаржуване розпорядження діяла в межах повноважень та в порядку передбаченому законодавством. Крім того, на момент прийняття спірного розпорядження районна державна адміністрація була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, в тому числі рекреаційного призначення на підставі ст. 17 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2007 р. Так, відповідно до п. а) ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 2007р.) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначеним Земельним кодексом України. Тому спірне розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації є правомірним. Укладання спірного договору було наслідком прийнятого розпорядження і районна державна адміністрація під час укладання договору була належною стороною. Другий відповідач є належним користувачем земельної ділянки, наданої йому за договором оренди, виконує всі умови, передбачені договором, вчасно, в повному обсязі сплачує орендну плату та використовує земельну ділянку за цільовим призначенням. На спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно другого відповідача, яке належить останньому на праві власності.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши прокурора, представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. №408/2007 фізичній особі-підприємцю Попову Івану Дмитровичу було надано земельну ділянку загальною площею 0,0400га, розташовану на території Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області, за межами населених пунктів, у довгострокову оренду строком на 25 років для обслуговування будівлі курортного типу.

На підставі зазначеного розпорядження між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем Поповим Іваном Дмитровичем 05.07.2007р. укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0400га, в тому числі: 0,0119га під забудовою та під проїздами, проходами, площадками 0,081га, яка розташована на території Будацької коси, за межами населеного пункту біля селища Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області строком на 25 років, який зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Одеської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.08.2007 за № 040751500298.

Згідно частин 1, 2, 5 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, у редакції Закону України від 16.01.2003 № 435-IV, яка діяла на момент укладення спірного договору від 05.07.2007р., передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом "в" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України передбачений захист прав на земельні ділянки шляхом визнання угоди недійсною.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення (пункт 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6).

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення договору від 05.07.2007р., встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення договору від 05.07.2007р. передбачено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення договору від 05.07.2007р. передбачено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частин першої, третьої статті 124 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент укладення договору від 05.07.2007р., передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно п. 2 ст. 21 зазначеного Закону України «Про місцеві державні адміністрації» державні адміністрації розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Крім того, на момент прийняття спірного розпорядження районна державна адміністрація була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, в тому числі рекреаційного призначення на підставі ст. 17 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2007р. Так, відповідно до п. а) ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 2007 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначеним цим Кодексом. Згідно п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Слід зазначити, що станом на час прийняття спірного розпорядження не було розмежування земель державної та комунальної власності.

Спірним розпорядженням було передано в оренду земельну ділянку другому відповідачу, яка відноситься до земель рекреаційного призначення згідно рішення Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000р. №277-ХХІІІ "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт.Затока".

З огляду на вищезазначене, спірне розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007, яким було надано в оренду земельну ділянку другому відповідачу прийняте в межах компетенції Білгород-Дністровської райдержадміністрації і є правомірним.

Судом встановлено, що договір від 05.07.2007р. укладено на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Попову Івану Дмитровичу, надано останньому земельну ділянку площею 0,40га, розташовану на території Будацької коси, за межами населеного пункту біля селища Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, у довгострокову оренду терміном на 25 років для обслуговування будівлі курортного типу.

Отже, сторонами спірного договору від 05.07.2007р. дотримано порядок передачі в оренду земельної ділянки, що передбачений частиною першою статті 116, частинами першою, шостою статті 123, частинами першою, третьою статті 124 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент його укладення.

Частинами першою, другою статті 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. №161-XIV, у редакції, яка діяла на момент укладення договору від 05.07.2007р., передбачено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі цих істотних умов є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (частини перша, друга статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Тобто, законом обмежено волевиявлення сторін лише щодо встановлення строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати (частини четверта статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Отже, вказані норми статті 21 Закону України "Про оренду землі" не встановлюють конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а лише фіксують його граничні межі, залишаючи питання його визначення на розсуд сторін.

Відповідно до частини першої статті 2, статті 19 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2535-XII, у редакції Закону України від 19.09.1996 № 378/96-ВР, який діяв на момент укладення договору від 05.07.2007р., плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності). Тобто, вказаними нормами визначення конкретного розміру орендної плати також віднесено до компетенції сторін договору.

Згідно п.9 договору сторонами погоджено розмір орендної плати на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради №57-У від 19.10.2006р."Про затвердження розміру орендної плати за користування земельними ділянками на умовах оренди, зайнятими під закладами відпочинку, торгівельними об'єктами та іншими об'єктами господарювання на курортній території Білгород-Дністровського району".

Отже, сторонами спірного договору від 05.07.2007р. дотримано вимоги частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" щодо наявності в ньому таких суттєвих умов, як розміру орендної плати, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. А відтак, відсутні підстави для визнання недійсним вказаного договору відповідно до закону.

Частиною 2 ст.16 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Як суд зазначав вище, укладення спірного договору було наслідком прийнятого розпорядження і районна державна адміністрація під час укладання договору мала повноваження на укладення спірного договору, про що суд зазначав вище.

Отже, прокурор не довів порушення інтересів держави та необхідність їх захисту у зв'язку із укладенням спірного договору від 05.07.2007р. та дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника у випадку визнання вказаного договору недійсним, оскільки другий відповідач є належним користувачем земельної ділянки, наданої йому за договором оренди, виконує всі умови, передбачені договором, вчасно, в повному обсязі сплачує орендну плату та використовує земельну ділянку за цільовим призначенням. При цьому, на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить на праві власності другому відповідачу.

Також судом не приймаються заяви відповідачів щодо застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. №10).

Оскільки, судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, положення статей 256, 257, частини першої статті 261 Цивільного кодексу України щодо позовної давності не застосовуються.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

За таких обставин, суд відмовляє заступнику Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги не обґрунтовані та матеріалами справи не підтверджені.

Згідно ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд судом двох немайнових вимог в сумі 2436грн. відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з Одеської обласної державної адміністрації до Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації (65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код 00022585) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності 206) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2436(дві тисячі чотириста тридцять шість)грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 16 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Я.В. Брагіна

Суддя О.Ю. Оборотова

Суддя С.П. Желєзна