Постанова № 41924827, 15.12.2014, Одеський окружний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року м. Одеса Справа № 815/5447/14

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іванова Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1785, Військової частини А 0666 про визнання протиправними дій та стягнення компенсації, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини А 1785, Військової частини А 0666, в якому позивач просить визнати протиправними дії відповідачів щодо невиплати компенсації за проїзд до місця відпустки і назад; стягнути з Військової частини А 0666 на користь позивача вартість проїзду у сумі 1320 грн..

Свої позовні вимоги мотивує тим, що наказом командира військової частини А1785 від 06.08.14р. №93 позивачці була надана друга частина основної щорічної відпустки за 2013 рік та перша половина основної щорічної відпустки за 2014 рік тривалістю 12 діб. Вказану відпустку разом з чоловіком та донькою, позивачка проводила в м. Ірпінь, що підтверджується проїзними документами, які вона придбала за власні кошти. Військова частина А1785 зарахована з 01 листопада 2013 року на фінансове забезпечення до військової частини А0666. Позивачка зверталась до військових частин А 1785 та А 0666 з рапортом, в якому просила компенсувати понесені нею витрати та витрати членів її сім'ї на проїзд у відпустку в межах України в сумі 1320,00 грн., відповідачі відмовили у виплаті коштів у зв'язку з відсутністю кошторисного призначення та коштів. В зв'язку з чим позивачка звернулась до суду з позовом щодо стягнення вказаних сум.

Позивач в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, проте надала на адресу суду клопотання в якому просила справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача Військової частини А 1785 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, проте надав до суду письмові заперечення, які мотивовані тим, що згідно листа помічника командувача Сухопутних військ Збройних сил України - начальника фінансово-економічного управління від 03.10.2013 року №116/14/2/363 та від 04.11.2013 року №116/14/2/1559 з 01 листопада 2013 року фінансування військової частини А 1785 припинено та з метою своєчасного забезпечення особового складу належними видами виплат грошового забезпечення та заробітної плати зарахована на фінансування до військової частини А 0666. Та зазначає, що виділення бюджетних асигнувань військової частини А 1785 на 2014 рік за загальними та спеціальними фондами на інші цілі не передбачено. 12.09.2014 року військовою частиною А 1785 до військової частини А 0666 подано заявку на виділення коштів вищестоящим командуванням щодо оплати даної компенсації.

Представник відповідача Військової частини А 0666 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А1785 м. Одеса на посаді помічника командира батальйону з правової роботи, в званні старший лейтенант юстиції.

05.08.2014 року позивач звернулась з рапортом до Командира військової частини А 1785 в якому просила надати їй невикористану частину відпустки за 2013 рік (6 діб) та частину відпустки за 2014 рік (6 діб) з 07.08.2014 року де вказала, що відпустку буде проводити в м.Ірпінь (а.с. 6).

Наказом командира військової частини А1785 від 06.08.14р. №93 позивачу була надана друга частина основної щорічної відпустки за 2013 рік та перша половина основної щорічної відпустки за 2014 рік тривалістю 12 діб (а.с. 4) та виписаний відпускний квиток в якому зазначений населений пункт де буде проводитись відпустка м. Ірпінь (а.с. 8).

Вказану відпустку позивач разом з чоловіком та донькою, проводила в м. Ірпінь, що підтверджується проїзними документами (а.с. 9-10).

19.08.2014 року позивач звернулась з рапортом до Командира військової частини А 1785 в якому доповідала, що з відпустки прибула та приступила до виконання службових обов'язків за посадою, та просила відшкодувати витрати пов'язані з проїздом у відпустку м.Ірпінь і назад її та членів її родини чоловіка та доньки у розмірі 1320 грн.

Згідно довідки Військової частини А 0666 від 02.12.2013 року №1854 Військова частина А1785 зарахована з 01 листопада 2013 року на фінансове забезпечення до військової частини А0666 (а.с. 14).

В наступному позивач звернулась з аналогічним рапортом щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проїздом у відпустку м. Ірпінь і назад її та членів її родини чоловіка та доньки у розмірі 1320 грн. до Командира військової частини А 0666 (а.с. 20).

Проте 20.10.2014 року Військовою частиною А 0666 їй була надана відповідь за №35 (а.с. 22), що кошти на компенсацію для відшкодування понесених нею витрат на проїзд у відпустку у військовій частині А 0666 відсутні. Бюджетні асигнування за даним видом витрат за загальними та спеціальними фондами в 2014 році не надходили.

Суд вважає, що відповідач військова частина А 0666 протиправно не повернув позивачу кошти за проїзд у відпустку, компенсація яких гарантована військовослужбовцям та членам їх сімей чинним законодавством України.

Так частиною другою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частин другої і третьої статті 12 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України від 03.11.2006 р. № 328-У, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 101, підпунктом 1 пункту 1 статті 14 Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону України від 11.05.2007 р. № 1014-V) військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом у відпустку (до місця проведення відпустки і назад) в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України (підпункт 2 пункту 3 статті 14 Закону № 2011-XII).

Згідно ст. 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1992 р. № 538 затверджений Порядок забезпечення безплатного проїзду військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби та перевезення багажу (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку право на безплатний проїзд військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, нове місце служби та перевезення багажу забезпечується, зокрема, Міністерством оборони України. Таке право особам старшого і молодшого офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і членам їхніх сімей надається: залізничним транспортом - у купейних вагонах будь-якої категорії поїзда; повітряним транспортом - літаками в салонах загального класу; автомобільним транспортом - в автобусах з м'якими кріслами.

Відповідно до пункту 2 Порядку до членів сімей військовослужбовців, які користуються пільгами за проїзд і перевезення багажу, належать внесені в особові справи військовослужбовців: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти-інваліди першої та другої групи, батьки військовослужбовців і їхніх дружин (чоловіків), а також брати, сестри, онуки, дід та бабуся, які перебувають на утриманні військовослужбовця.

Пунктом 6 Порядку визначено, що витрати, пов'язані з проїздом військовослужбовців і членів їхніх сімей у чергову відпустку, на нове місце служби, відшкодовуються по фактичних затратах згідно з існуючими тарифами та нормами за рахунок міністерств і відомств, зазначених у пункті 1 цього Порядку..

Отже, чинним законодавством, гарантується надання пільг на безоплатний проїзд у відпустку військовослужбовцям (в обидві сторони) і членам їх сімей (до місця проведення відпустки) за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на відповідний рік для Міністерства оборони України.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Враховуючи вказані норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, а тому позов підлягає задоволенню.

При цьому суд враховує, що саме у військовій частині А 0666 позивач знаходиться на фінансовому забезпеченні, а не в військовій частині А 1785, яка права позивача не порушувала.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи те, що відповідачем військовою частиною А 0666 не компенсовані витрати ОСОБА_1 понесені нею на проїзд у відпустку в межах України, зокрема доказів компенсації суду не надано, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1785, Військової частини А 0666 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А 0666 щодо невиплати компенсації за проїзд до місця відпустки і назад.

Стягнути з Військової частини А 0666 (код ЄДРПОУ 07805221, місцезнаходження: 67570, Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське) на користь ОСОБА_1 вартість проїзду у сумі 1320 грн. (одна тисяча триста двадцять гривень).

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського адміністративного апеляційного суду.

Суддя Іванов Е.А.

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1785, Військової частини А 0666 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А 0666 щодо невиплати компенсації за проїзд до місця відпустки і назад.

Стягнути з Військової частини А 0666 (код ЄДРПОУ 07805221, місцезнаходження: 67570, Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське) на користь ОСОБА_1 вартість проїзду у сумі 1320 грн. (одна тисяча триста двадцять гривень).

В решті позову відмовити.