Рішення № 41924120, 11.12.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р.Справа № 922/5317/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-правова фірма Еквітас", м.Харків до Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс", смт.Пісочин Харківської області про стягнення 81056,11 гривень за участю представників:

позивача - Зубка О.О. (довіреність б/н від 19 листопада 2014 року)

відповідача - Мордвінова С.О. (довіреність №187 від 12 березня 2014 року)

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2014 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-правова фірма Еквітас", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 81056,11 гривень, у тому числі, 63664,00 гривень суми основної заборгованості, 4980,62 гривень суми нарахованої пені, 1470,38 гривень суми 3% річних та 10941,11 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем ряду однорідних договорів про надання охоронних послуг. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 11 грудня 2014 року.

08 грудня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№43767) витребувані судом документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

10 грудня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№44432) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про часткове погашення відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 15280,00 гривень, у зв'язку з чим, просив суд стягнути з останнього 67614,64 гривень, у тому числі, 48384,00 гривень суми основної заборгованості, 5521,82 гривень суми нарахованої пені, 1558,09 гривень суми 3% річних та 12150,73 гривень суми інфляційних втрат. Судом було досліджено відповідну заяву та прийнято до розгляду.

До того ж, 11 грудня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду також заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№44637), в якій просив стягнути суму пені у розмірі 2822,15 гривень. В іншій частині заяву (вх.№44432) про зменшення розміру позовних вимог, підтримав повністю. Судом було досліджено відповідну заяву та прийнято до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 11 грудня 2014 року підтримав надані заяви про зменшення розміру заявлених позовних вимог, та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11 грудня 2014 року проти відповідних заяв не заперечував.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника позивача на підписання даних заяв, встановивши, що відповідні дії позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про прийняття їх до розгляду, та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятих заяв про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-правова фірма Еквітас" (позивачем) та публічним акціонерним товариством "Куряжський домобудівельний комплекс" (відповідачем) було укладено наступні договори:

1) договір про надання охоронних послуг №1/13 від 31 січня 2013 року;

2) договір про надання охоронних послуг №2/13 від 31 січня 2013 року;

3) договір про надання охоронних послуг №7/13 від 01 квітня 2013 року;

4) договір про надання охоронних послуг №8/13 від 08 квітня 2013 року;

5) договір про надання охоронних послуг №9/13 від 17 червня 2013 року;

6) договір про надання послуг з охорони №10/13 від 01 серпня 2013 року.

Вищевказані договори було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до п.1.1 зазначених договорів, позивач взяв на себе зобов'язання забезпечити охорону майна відповідача, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався своєчасно проводити розрахунки за надані послуги в порядку, та на умовах, визначених договорами.

15 січня 2014 року договори між позивачем та відповідачем були розірвані за угодою сторін, про що були оформлені відповідні додаткові угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, за січень 2014 року позивачем було надано відповідачу послуги на суму 64512,00 гривень, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі - прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п.4.2. спірних договорів, відповідач повинен був перераховувати щомісячну вартість послуг на банківський рахунок до 10 числа місяця, наступного за звітнім.

Відповідач, в свою чергу, за відповідні послуги розрахувався частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем 63664,00 гривень.

З метою врегулювання питання щодо сплати наявної заборгованості 01 серпня 2014 року, між сторонами було підписано угоду про розстрочення виплати заборгованості за надані послуги, згідно якої, відповідач взяв на себе зобов'язання погасити заборгованість в сумі 63664,00 гривень в строк з 20 серпня 2014 року по 30 жовтня 2014 року згідно наступного графіку платежів:

- 20-30 серпня 2014 року - 21221,00 гривень;

- 20-30 вересня 2014 року - 21221,00 гривень;

- 20-30 жовтня 2014 року - 21222,00 гривень.

Відповідач, в свою чергу, відповідні послуги не сплатив.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№31/10-14) від 31 жовтня 2014 року на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав. Факт направлення претензії на адресу відповідача підтверджується поштовим чеком та описом вкладення (а.с.81).

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірними договорами належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірними договорами не виконав. Враховуючи часткове погашення відповідачем заборгованості, на момент розгляду спору, у останнього утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 48384,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 48384,00 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2822,15 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 12150,73 гривень суми інфляційних втрат та 1558,09 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, смт.Пісочин, вул.Кільцева, буд.41, код ЄДРПОУ 04852585, п/р №26004301019100 у ПАТ "Терра Банк", МФО 380601) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингово-правова фірма Еквітас" (61023, м.Харків, вул.Сумська, буд.124, офіс 4, п/р №26007003133701 в АТ "Банк" Фінанси та кредит", МФО 300131) 48384,00 гривень основної заборгованості, 2822,15 гривень пені, 1558,09 гривень суми 3% річних, 12150,73 гривень інфляційних втрат та 1827,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 грудня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/5317/14