Постанова № 41923507, 07.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2014 року 14:45 № 826/12624/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Саніна Б.В. Скочок Т.О. , розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Міністерство соціальної політики України, Кабінет Міністрів Українипровизнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, (надалі - відповідач-1, ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, (надалі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Черкаській області), Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, (надалі - відповідач-3, УПФУ в Корсунь-Шевченківському районі), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Міністерство соціальної політики України, Кабінет Міністрів України, про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

З урахуванням заяви про зміну позовних вимог та предмету позову від 06.09.2014 р., позивач просив визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Пенсійного фонду України щодо відмови зарахувати позивачу в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботи на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. (1 рік і 7 днів), не встановлення йому спеціального страхового стажу у сфері охорони здоров'я - 35 років 10 місяців і 6 днів, та зобов'язати відповідачів зарахувати позивачу в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. (1 рік і 7 днів) та встановити йому спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я - 35 років 10 місяців і 6 днів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачами в порушенням вимог чинного законодавства відмовлено позивачу зарахувати в його спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. (1 рік і 7 днів), не встановлення йому спеціального страхового стажу у сфері охорони здоров'я - 35 років 10 місяців і 6 днів, чим порушено його законні права та інтереси.

Відповідач-1 позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки діяв в межах та у спосіб передбачений чинним законодавством України, а тому не допустив порушень законних прав та інтересів позивачів. Зокрема, звертав увагу суду на те, що до повноважень ПФУ, як органу центрального апарату, не відноситься зарахування стажу, призначення пенсії та виплата грошової допомоги - спеціальних підрозділів чи посадових осіб, які б займалися такими функціями в Пенсійному фонді України не створено, таким чином, будь-якого рішення про відмову в зарахуванні стажу позивачу відповідачем-1 не приймалось.

Представник відповідача-2 та відповідача-3 позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки відповідач-2 та відповідач-3 діяли в межах та у спосіб передбачений чинним законодавством України. Зокрема, звертав увагу суду на те, що в наданій позивачем Архівній довідці Федеральної державної казенної установи "Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації" від 01.08.2013 р. №4/94159 не зазначено заклад охорони здоров'я Збройних Сил, в якому позивач проходив службу, позаяк відповідно до п.2 Переліку закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 20 травня 2004 р. №162, до закладів охорони здоров'я відноситься медичний пункт військової частини, а не сама військова частина.

Представник Міністерства соціальної політики України з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, просило у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник Кабінету Міністрів України, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку представника на судові засідання на забезпечив, письмових заперечень на позовну заяву не подавав.

В судове засідання 15.10.2014 р. не прибули належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача, який подав клопотання про розгляд справи без його участі, а також представники відповідача-2, відповідача-3 та третіх осіб.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В матеріалах справи наявне Повідомлення відповідача-3 (т.1 а.с.12), відповідно до якого позивачу повідомляється, що згідно з його заявою від 27.05.2013 р. йому з 06.04.2013 р. призначено (перераховано) пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням страхового стажу 44 роки 1 місяць та 14 днів, в т.ч. 34 р. 9 м. 29 д. - праця в органах охорони здоров'я, 2 р. 0 м. 5 д. - військова служба.

28.10.2013 р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області із заявою, в якій просив зарахувати йому в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 p. (1 рік і 7 днів) та встановити, що його спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я становить 35 років 10 місяців і 6 днів.

Відповідач-3, за наслідками розгляду заяви від 28.10.2013 р. Листом від 14.11.2013 р. №7056/04 повідомив, що підстав для зарахування до пільгового стажу періоду військової служби немає, оскільки в архівній довідці не зазначений заклад охорони здоров'я Збройних Сил.

Судом встановлено, що позивач звертався до ПФУ із заявою від 10.01.2014 р., в якій просив зобов'язати відповідача-3 зарахувати йому в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 p. (1 рік і 7 днів) та встановити, що його спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я становить 35 років 10 місяців і 6 днів.

Зазначена заява від 10.01.2014 р. була надіслана для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке за наслідками її розгляду Листом від 03.02.2014 р. №25/Г-5 повідомило, що до спеціального стажу не зараховано період проходження військової служби в Збройних Силах на посаді фельдшера з 23.03.1973 по 30.03.1974, оскільки в архівній довідці Міністерства оборони Російської Федерації від 01.08.2013 №4/94159 не зазначений заклад охорони здоров'я збройних сил, в якому позивач проходив службу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до ПФУ із заявою від 20.06.2014 р., в якій просив зобов'язати відповідача-3 зарахувати йому в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 p. (1 рік і 7 днів) та встановити, що його спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я становить 35 років 10 місяців і 6 днів.

За наслідками розгляду заяви позивача від 20.06.2014 р. відповідач-1 Листом від 01.07.2014 р. повідомив, що згідно довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 01.08.2013 р. №4/94159 позивач проходив службу в Радянській армії з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. на посаді фельдшера у військовій частині 25979, проте оскільки, довідкою не стверджено, що позивач проходив військову службу в одному із визначених чинним законодавством закладів охорони здоров'я, підстав для зарахування періоду проходження військової служби до спеціального стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, немає.

Вважаючи, зазначені вище рішення, дії та бездіяльність відповідачів щодо зарахування ОСОБА_1 в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 p. (1 рік і 7 днів) та щодо встановлення, що його спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я становить 35 років 10 місяців і 6 днів, такими, що порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 р. №909 (надалі - Перелік №909).

Згідно зазначеного вище Переліку №909, до закладів охорони здоров'я та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років належать лікарі та середній медичний персонал, (незалежно від найменування посад), лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органів Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрів.

Суд звертає увагу, що на період існування спірних правовідносин, Міністерством оборони України був затверджений перелік закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, а саме, наказами від 20.05.2004 р. №162 (діяв до 31.01.2014 р.) та від 18.12.2013 №871 (діяв після 31.01.2014 р.), згідно яких до амбулаторно-поліклінічних закладів відноситься, зокрема, медична служба військової частини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.05.1972 р. по 30.05.1974 р. проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, з яких з березня 1973 року по травень 1975 року на медичних посадах - фельдшер, що підтверджується, наявними в матеріалах справи, Військовим квитком НОМЕР_1 та Довідкою Смілянського об'єднаного міського військового комісаріату Черкаської області від 19.02.1981 р. №3/19.

Крім того, з Архівної довідки Федеральної державної казенної установи "Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації" від 01.08.2013 р. №4/94159 вбачається, що:

- наказом командира військової частини 25979 від 22.03.1973 р. №56 визначено вважати прибувшим єфрейтора ОСОБА_1 з військової частини 63287, зачислити до списків частини та на всі види забезпечення з 23.03.1973 р., призначити на посаду фельдшер частини;

- наказом командира військової частини 25979 від 30.03.1974 р. №103 визначено вважати звільненим в запас фельдшера частини старшого сержанта ОСОБА_1 в Корсунь-Шевченківський РВК Черкаської області.

Суд також звертає увагу, що згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Шляхом логічного аналізу зазначених вище норм та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідачів щодо зарахування ОСОБА_1 в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботи на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 p. (1 рік і 7 днів), зокрема, з урахуванням того, що позивач, будучи зарахованим фельдшером відповідної військової частини міг і повинен був виконувати обов'язки фельдшера військової частини, що на час існування спірних правовідносин визначалось як виконання обов'язків працівника сфери охорони здоров'я. Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів обов'язковості утворення на території кожної військової частини, станом на час існування спірних правовідносин, відповідного закладу охорони здоров'я.

Водночас, суд наголошує на тому, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідачів зарахувати позивачу в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботу на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. (1 рік і 7 днів) та встановити йому спеціальний страховий стаж у сфері охорони здоров'я - 35 років 10 місяців і 6 днів, не підлягає задоволенню, оскільки є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними рішення Управління Пенсійного фонду України в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області (Лист від 14.11.2013 р. №7056/04), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (Лист від 03.02.2014 р. №25/Г-5), Пенсійного фонду України (Лист від 01.07.2014 р.) щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 в спеціальний страховий стаж, як працівнику сфери охорони здоров'я, його роботи на посаді фельдшера військової частини, в період з 23.03.1973 р. по 30.03.1974 р. (1 рік і 7 днів).

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 36,54 грн. (тридцять шість гривень п'ятдесят чотири коп.) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко

Судді Б.В. Санін

Т.О. Скочок