Постанова № 41923266, 18.11.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року о 09 год. 50 хв.Справа № 808/6945/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - Дейгіна Г.Б.

представника позивача - Мідяного Є.О.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Сторно", м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Сторно" (далі - ТОВ «Агентство «Сторно», позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, відповідач), в якому позивач, з наступним уточненням, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200 і податкову вимогу форми "Ю" від 02.09.2014 №1235-25.

ТОВ «Агентство «Сторно» не погоджується із порушеннями податкового законодавства, встановленими Актом перевірки від 29.04.2014 №33/08-26-22-11/22124599, на підставі якого винесені оскаржжувані податкові повідомлення - рішення від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200 і податкову вимогу форми "Ю" від 02.09.2014 №1235-25. Позивач зазначає, що висновки Акту перервірки є хибними, оскільки позивачем були надані всі документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагеном ТОВ «Тексоіл». Проте відповідач такі первинні документи не відобразив у Акті перевірки. Також позивач звертає увагу, що відповідач як на підставу для висновків про порушення ТОВ «Агентство «Сторно» вимог чинного законодавства, посилається на Акт перевірки ТОВ «Тексоіл». Проте дії податкової інспекції, яка проводила перевірку ТОВ «Тексоіл» визнано в судовому порядку протиправними. Позивач вказує, що ним та його контрагентом - ТОВ «Тексоіл», належним чином оформлені договірні правовідносини та первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. Крім того зазначає, що податкова вимога сформована безпідставно, оскільки податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 18.11.2014 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, заяв або клопотань не подавав, письмових заперечень всупереч вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 20.10.2014 - до суду також не було надано.

Представник відповідача був присутній в судовому засіданні, призначеному на 04.11.2014, в якому зазначив, що проти позовних вимог заперечує, просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні 18.11.2014, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 24.04.2014 по 25.04.2014 фахівцями Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство «Сторно» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Тексоіл» з питань оподаткування податком на додану вартість за жовтень 2013 року та включення до складу витрат до декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та включення до складу витрат до декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 (а.с.7-13, 53-60).

Відповідно до висновків зазначеного Акту перевірки, проведеною перевіркою встановлені порушення підприємством:

- п.138.1, п 138.2, ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» занижено податок на прибуток у сумі 5510,00 грн, у тому числі по періодам: 2013 рік - 5510,00 грн.;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 5800,00 грн., в т.ч.: за жовтень 2013р. - 5800,00 грн. (а.с.13-зворот, 59-зворот).

Як видно з Акту перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014, перевіркою взаємовідносин ТОВ «Агентство «Сторно» з ТОВ «Тексоіл» за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 встановлено, що на порушення п.138.1, п 138.2, ст.138, пп. 139.1.9. п.139.1.ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) підприємством ТОВ «Агентство «Сторно» було безпідставно завищено витрати на загальну суму 29000,00 грн. за 2013 рік. В результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 5510,00 грн. за 2013 рік (а.с.10-зворот, 56-зворот). В Акті перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 ДПІ Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області посилається на Акт зустрічної звірки ТОВ «Тексоіл» від 21.02.2014 №269/2204/37654450/79 (а.с.55) та зазначено, що «…виходячи з вищевикладених фактів та наявної податкової інформації, бази даних «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» взаємовідносини між ТОВ «Агентство «Сторно» та постачальником ТОВ «Тексоіл» не можливо підтвердити. В ході перевірки не підтверджено наявність реальності надання послуг за період з 01.10.2013 по 31.10.2013 від підприємства-постачальника ТОВ «Тексоіл», що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Агентство «Сторно» та контрагентом здійснені з метою штучного формування витрат, та як наслідок заниження сум до сплати до Державного бюджету з податку на прибуток. Таким чином ТОВ «Агентство «Сторно» віднесено до склалу витрат суми сформовані на підставі відносин, які неможливо підтвердити наявними первинними документами, оскільки господарська діяльність ТОВ «Ангстрем Континенталь» не пов'язана з комп'ютерним програмуванням та налаштуванням програми «1С Підприємство 8.0», та як наслідок вищезазначені послуги не було надано, а отже правочини між ТОВ «Агентство «Сторно» та підприємством-постачальником здійснені без мети настання реальних наслідків та з метою штучного формування витрат. Первинні документи, складені між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл» на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, не відповідають сутності та не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Таким чином, перевіркою встановлено «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл», юридичну дефектність первинних документів, навність та здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб (а.с.55-зворот, 56)…Перевіркою встановлено, що дії вчинені ТОВ «Агентство «Сторно» не обумовлені розумним змістом, які направлені на отримання доходу, а направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань (а.с.56)…»

На підставі Акту перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 стосовно ТОВ «Агентство «Сторно» винесено податкові повідомлення-рішення:

- Форми «Р» №00013308262200 від 20 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8265,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 5510,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2755,00 грн. (а.с.14);

- Форми «Р» №00013208262200 від 20 травня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 8700,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 5800,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2900,00 грн. (а.с.46).

Судом також встановлено, що 02.09.2014 відповідачем позивачу винесено податкову вимогу форми «Ю» №1235-25 на суму 15697,60 грн., яка складається з суми податку на прибуток та податку на додану вартість (а.с.15)

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200 та податковою вимогою форми "Ю" від 02.09.2014 №1235-25 ТОВ «Агентство «Сторно» оскаржило їх до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Тексоіл», на підтвердження яких позивачем надано:

- Акт №ТЕ-0000115 здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.18);

- податкову накладну №115 від 30.10.2013 (а.с.19);

- рахунок фактуру №ТЕ-01/10-1 від 01.10.2013 (а.с.20);

- банківська виписка по рахунку (а.с.21);

- картка субконто: Контрагенти: Тексоіл за жовтень 2013 року;

- журнал проводок за 30.10.2013-01.11.2013 (а.с.23).

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Тексоіл».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Тексоіл».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання послуг у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл», - суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №33/08-26-22-11/22124599 від 29.04.2014 відповідач посилається на Акт зустрічної звірки ТОВ «Тексоіл» від 21.02.2014 №269/2204/37654450/79, де зазначено «…фінансово-господарька діяльність ТОВ «Тексоіл» здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ «Тексоіл» фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Тексоіл» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (а.с.55)…».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ТОВ «Тексоіл»: Акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкову накладну, рахунок фактуру, банківську виписку по рахунку, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне отримання послуг ТОВ «Агентство «Сторно».

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «Тексоіл», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Тексоіл» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Агентство «Сторно» та ТОВ «Тексоіл».

Однак, позивачем до суду було надано: Акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкову накладну, рахунок фактуру, банківську виписку по рахунку, що підтверджують факт надання послуг ТОВ «Тексоіл» на користь позивача.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

3. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ТОВ «Агентство «Сторно» з постачальником - та ТОВ «Тексоіл», позивачем вірно віднесені видатки на придбання послуг при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

4. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, господарські правовідносини з ТОВ «Тексоіл» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, ТОВ «Агентство «Сторно» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «Тексоіл» в акті перевірки відсутні.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ТОВ «Агентство «Сторно» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200, прийняті Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно ТОВ «Агентство «Сторно», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо вимоги про скасування податкової вимоги форми "Ю" від 02.09.2014 №1235-25 суд зазначає, що ця позовна вимога є похідною від вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень. Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та податкових повідомлень-рішень від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200, та скасування таких рішень, отже податкова вимога форми "Ю" від 02.09.2014 №1235-25, яка сформована на підставі таких податкових повідомлень-рішень, - також підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Сторно"- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкові повідомлення - рішення від 20.05.2014 року №00013208262200 та №00013308262200.

Визнати протиправною та скасувати винесену Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкову вимогу від 02.09.2014 року №1235-25.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Сторно", судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара