Постанова № 41922730, 01.12.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року 810/5673/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотек 2000” до Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Технотек 2000” звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправним рішення митного органу про коригування митної вартості товарів від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1, зобов’язання Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути на користь ТОВ “Технотек 2000” надмірно сплачені до Державного бюджету України платежі та збори у сумі 103177,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом – ціною договору. Цей показник було заявлено у митній декларації, до якої було додано усі документи, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраного методу її визначення згідно переліку, визначеному Митним кодексом України. Однак, митний орган безпідставно не погодився із заявленою позивачем митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1, чим порушив права та законні інтереси позивача.

Крім того, позивач зазначив про відсутність підстав для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів, а також на невідповідність рішення про коригування митної вартості товарів від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1 вимогам до їх оформлення і недотримання порядку щодо черговості застосування методів визначення митної вартості.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки при проведені контролю правильності визначення митної вартості товарів, встановлено, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Наполягав на тому, що додатково надані позивачем документи виявились недостатніми для визнання заявленої митної вартості за основним методом, тому митний орган законно та обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості, підстави для його скасування відсутні. Враховуючи викладене, у задоволені позову просив відмовити повністю.

Відповідач-2 в судове засідання не прибув, надіслав до суду заперечення, в якому просив розглядати праву без його участі, та зазначив, що проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень звертав увагу суду, що казначейське обслуговування відповідача-1 здійснює ГУ Державної казначейської служби України у Київській області, а в ГУ ДКСУ в м. Києві знаходиться лише депозитний рахунок. Також зазначав, що органом уповноваженим стягувати митні платежі або повертати суму надмірно сплачених платежів є відповідач-1, водночас порядок повернення коштів передбачає звернення до органів казначейства із відповідною заявою, із якою позивач до відповідача-2 не звертався.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Технотек 2000” зареєстроване 19 березня 2008 року як юридична особа, про що свідчить Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АД №034674

14 квітня 2014 року позивачем укладено з компанією "Yuyao Meigesi Fastener Co., LTD", Китай, зовнішньоекономічний контракт № Т1404-14, відповідно до умов якого суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності здійснює на користь ТОВ “Технотек 2000” поставку кріпильних виробів будівельного призначення за асортиментами та кількістю, вказаними у комерційних інвойсах.

29 липня 2014 року ТОВ “Технотек 2000” заявлено до м/п “Східний термінал” Київської митниці Міндоходів електронну митну декларацію, декларацію митної вартості товару за формою ДМВ-1, та товаросупровідні документи на товар “Вироби з чорних, некорозійностійких металів, з різьбою/без різьби в асортименті”, що класифікується за товарною позицією 7318 та 8308 згідно УКТЗЕД. Цього ж дня електронну митну декларацію (далі – ЕМД) було прийнято до бази митного органу та зареєстровано за № 12110011/2014/013568.

На виконання вимог пункту 6 статті 54 Митного кодексу України, Київською митницею Міндоходів було відмовлено позивачу у митному оформленні задекларованого товару, у зв'язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 12110011/201/00043 та винесене Рішення про коригування митної вартості товарів від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1.

Рішенням про коригування митної вартості товарів від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1, митним органом здійснено коригування заявленої позивачем митної вартості товарів у сторону збільшення та встановлено, що митна вартість товару “Вироби з чорних, некорозійностійких металів, з різьбою/без різьби в асортименті”, що класифікується за товарною позицією 7318 та 8308 УКТЗЕД становить 207826,60 USD.

Митницею було визначено митну вартість товару за резервним методом визначення митної вартості товару, який ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях у деклараціях .

У тексті вказаного рішення зазначено, що митна вартість товару не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) у зв'язку з тим, що документи, надані декларантом для підтвердження митної вартості відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та позивачем не подано усіх необхідних додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Методи за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних товарів не застосовувались у зв’язку і невиконанням вимог статей 59, 60 Митного кодексу України. Метод віднімання та додавання, згідно із статтями 62 та 63 Митного кодексу не застосовувались у зв’язку з відсутністю інформації щодо складових для визначення.

При цьому відповідач зазначив, що за умови подачі до митного органу додаткових документів, а саме виписки із бухгалтерської документації, заявлена у митній декларації митна вартість може бути підтверджена відповідачем.

Позивачу роз’яснено, що для прийняття митним органом митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення необхідно подати нову митну декларацію, з урахуванням рішення про визначення митної вартості від 30.07.2014 року № 125000003/2014/000305/1.

Позивачем у відповідності до вимог частини 7 статті 55 Митного кодексу України було сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною Декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, сплата якої забезпечується шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України і товар був випущений у вільний обіг під сплату гарантійних зобов'язань.

Для випуску товарів у вільний обіг позивач оформив нову вантажну митну декларацію, виходячи з митної вартості товару, визначеної митним органом.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, ТОВ “Технотек 2000” звернулось до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Як визначає стаття 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно положень статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати).

За змістом статей 49 та 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

У силу приписів частин 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

За правилами частини 2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (стаття 57 Митного кодексу України).

За нормами статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

У відповідності із частиною третьою статті 53 Митного кодексу України в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Статтею 58 Митного кодексу України закріплено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Таким чином, при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленої декларантом, необхідність перевірки її дійсності, віднесена до обов'язків митного органу.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині третій статті 53 Митного кодексу України.

Згідно вимог частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п’ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов’язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу.

Викладене також свідчить про те, що у разі виявлення розбіжностей у поданих декларантом документах, виявлення ознак підробки або наявності чи відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів, перелік яких визначено законодавцем.

Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, проведення консультацій у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом вказаними законодавчими нормами не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Київської митниці Міндоходів було проведено перевірку числових значень заявленого декларантом рівня митної вартості товару, наявності в поданих декларантом документах всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за імпортовані товари.

Так, митна вартість імпортованих товарів не могла бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки митницею під час здійснення контролю наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей, використаних при обчисленні митної вартості, було встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів містили розбіжності, а саме:

відсутня будь-яка інформація щодо здійснення страхування: страхові документи, калькуляція не містить відомості про вартість страхування;

у калькуляції не можливо вирахувати усі складові вартості;

не здійснено переклад що унеможливило аналіз інформації, наведеної у документі;

наданий декларантом прайс-лист є комерційною пропозицією, не містить всієї необхідної інформації (умов поставок, оплати тощо).

Крім того, відповідачем з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості імпортованих товарів було проведено аналіз бази даних ЄАІС ДМСУ та встановлено, що рівень митної вартості подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим ніж рівень митної вартості, який було заявлено декларантом ТОВ “Технотек 2000” згідно поданої митної декларації.

Аналізуючи виявлені митним органом розбіжності, суд зазначає наступне.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Вказана позиція випливає також із постанови Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №21-270а13 за позовом закритого акціонерного товариства “Виробниче об'єднання “Конті” до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, де судом наголошено, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості; наявність у єдиній автоматизованій системі інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Також у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-52а12 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Грета” до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, Верховний Суд України дійшов висновку, що митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати належні документи для підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач додаткових документів у ході процедури проведення консультацій та після випуску товару у вільний обіг під гарантійні зобов’язання не надавав.

З аналізу наведеного суд приходить висновку, що за умов ненадання позивачем належних документів на підтвердження митної вартості товару, спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, наявності у митного органу при визначенні митної вартості товару інформації щодо рівня митної вартості ідентичних товарів, основний метод визначення митної вартості товарів правомірно не був застосований відповідачем.

Між тим, суд бере до уваги, що позивач скористався правом, наданим пунктом 7 статті 55 Митного Кодексу України та звернувся до митного органу із заявою про випуск товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання і самостійно подав до митного оформлення товар з урахуванням коригувань відповідача. При цьому, у наданий Законом строк для подачі документів для підтвердження заявленої митної вартості, доказів, що спростовують недоліки, виявлені відповідачем, позивачем не надавались.

Крім того, суд погоджується із доводами відповідача про неможливість застосування у спірних відносинах інших методів визначення митної вартості товару, оскільки позивачем не подано необхідних для цього документів, а митницею надано переконливі пояснення щодо послідовного застосування методів визначення митної вартості та щодо вжиття заходів з отримання необхідної інформації і документів від позивача.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про правомірність дій митного органу по витребуванню додаткових документів та правильність визначення митної вартості за резервним методом. У зв'язку із цим вимоги про визнання протиправним рішення про коригування митної вартості товару, - задоволенню не підлягають.

З приводу вимоги про зобов'язання відповідача-2 повернути фінансову гарантію у сумі 103177,32 грн.

то з огляду на висновок про правомірність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, вимога про скасування якого є первинною, підстав для задоволення позову у цій частині суд також не вбачає.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що митним органом доведено законність та обґрунтованість прийнятого, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір” під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи результати розгляду справи, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 1644,30 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОТЕК 2000» в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технотек 2000” (ідентифікаційний код 35799533) судовий збір у розмірі 1644 (одну тисячу шістсот сорок чотири) гривні 30 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.