Рішення № 41922114, 20.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22833/14 20.11.14

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (вул. Дегтярівська, 21-Г, м. Київ, 04119)

до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081)

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 4426,35 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Самборська Ю.В. - керівник напрямку по роботі з господарськими судами Відділу регресно-правової роботи департаменту врегулювання збитків ТДВ «Альянс Україна», дов. № 1065-14 від 20.12.13 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення в порядку регресу шкоди в сумі 38385,77 грн., виплачених страховиком в якості страхового відшкодування страхувальнику на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р., внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, цивільно-правова відповідальність котрої застрахована відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № Н-709//10 від 16.10.14 р. позивач посилається на те, що Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна», виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. страхове відшкодування власнику автомобіля внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, винною у скоєнні якої є особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідачем, набуто в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах виплаченого відшкодування право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/22833/14, розгляд справи призначено на 04.11.14 р..

Ухвалою суду від 04.11.14 р. розгляд справи відкладався на 20.11.14 р..

В судові засідання 04.11.14 р. та 20.11.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в дані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 04.11.14 р. відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032325975.

Копія ухвали суду від 04.11.14 р., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу: вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, на час проведення судового засідання 20.11.14 р. до суду не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032325223, в якому зазначається, що вказане відправлення направлене до відділення поштового зв'язку Київ 81 та вручене адресату особисто.

До початку судового засідання 04.11.14 р. через канцелярію суду позивачем подані письмові пояснення № Н-682/10 від 30.10.14 р., в яких позивач зазначив, що водій Кудрявцев Ю.М. керував транспортним засобом ЗІЛ д.н. 17420КМ на законних підставах.

Письмові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 04.11.14 р. представником позивача через канцелярію суду подана заява № Н-681/10 від 30.10.14 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача в зв'язку з частковою сплатою заборгованості відповідачем в сумі 33959,42 грн. зменшує розмір заявлених позовних вимог та просить стягнути з відповідача залишок боргу в сумі 4426,35 грн., а також судові витрати у розмірі 1827,00 грн..

Заява разом з доданими до неї документами долучена судом до матеріалів справи.

Крім того до початку судового засідання 04.11.14 р. через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду від 22.10.14 р. представником позивача подане письмове обґрунтування розрахунку стягуваної суми № Н-787/11 від 06.11.14 р., в якому останній, посилаючись на ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зазначив про прийняття відповідачем відповідно до Полісу страхування цивільно-правової відповідальності АС/2792560 зобов'язання відшкодувати заподіяну водієм шкоду, а саме витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки згідно наданого позивачем звіту № 8975 про оцінку розміру збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля MERCEDES BENZ ML 250, д.н. АІ6959ЕН дорівнює нулю, позивач зазначає про зобов'язання відповідача відшкодувати 4426,35 грн. з урахуванням вже сплаченої частини боргу.

Обґрунтування разом з доданими документами долучено судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 20.11.14 р. через канцелярію суду представником відповідача подано відзив № 06-01/П-26 від 13.11.14 р., в якому відповідач зазначає, що ВАТ НАСК «Оранта» належним чином та в повному обсязі виконано взяті на себе зобов'язання, перерахувавши платіжним дорученням № 57209 від 03.10.14 р. відшкодування в сумі 33959,42 грн.. Копія вказаного платіжного доручення додана відповідачем до поданого відзиву.

При цьому відповідач зазначив, що відповідно до результатів Звіту № 8975 по визначенню матеріального збитку від 17.06.14 р. на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду держмайна України від 24.11.03 р. № 142/5/2092, завданий власнику автомобіля MERCEDES BENZ ML 250, д.н. АІ6959ЕН в результаті ДТП матеріальний збиток склав 34469,42 грн..

Як повідомив відповідач, за результатами розгляду претензії позивача від 10.07.14 р. № Н-427 про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 38385,77 грн., враховуючи здійснене згідно приписів ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зменшення страхового відшкодування на суму франшизи в розмірі 510,00 грн. згідно полісу АС/2792560 ВАТ НАСК «Оранта», товариством було прийнято рішення про виплату відшкодування в сумі 33959,42 грн. (34462,42 грн. - 510,00 грн.).

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, розмір відшкодування - завищеним, а позовні вимоги позивача повністю необґрунтованими, в зв'язку з чим просить суд повністю відмовити у позові.

Вказаний відзив разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 04.11.14 р. та 20.11.14 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 04.11.14 р. та 20.11.14 р. суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.10.14 р. та 04.11.14 р., надані сторонами не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 04.11.14 р. та 20.11.14р. клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача № Н-681/10 від 30.10.14 р. про зменшення позовних вимог в частині розміру заявленої до відшкодування в порядку регресу шкоди до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В судовому засіданні 20.11.14 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03 березня 2014 р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (страховик за Договором) та громадянином Церетелі Джамбулою Отарієвичем (страхувальник за Договором) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299, предметом якого є майновий інтерес страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом - автомобілем марки «MERCEDES BENZ ML 250 CDI 4 MATIC», номер кузова (шасі) WDC1660041A236709, реєстраційний номер АІ6959ЕН, 2013 року випуску (далі - Договір).

Відповідно до ст.6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п.6 ч.4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Страховим випадком за даним Договором є усі ризики (відповідно до п. 6.1). Особливими умовами страхування є відшкодування без довідки компетентних органів в межах 5% від страхової суми, евакуатор (в межах суми 2000 грн. на кожен випадок), без врахування Нормативу втрати вартості транспортного засобу, без обмежень щодо місця зберігання.

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну транспортному засобу, становить 506580,00 грн.. Безумовна франшиза по ДТП становить 0 грн.. Строк дії полісу зазначений з 03 березня 2014 р. по 02 березня 2015 р. (п. 14 основної частини Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Законом України "Про страхування".

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Згідно ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно розгорнутої довідки УДАІ ГУМВС України в м. Києві № 9397598 від 08 червня 2014 року., копія якої наявна в матеріалах справи, 08 червня 2014 року в Голосіївському районі м. Києва - Південний міст сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій гр. Кудрявцев Ю.М., керуючи автомобілем «ЗИЛ» (вантажний), державний номерний знак 174-20КМ, який належить ТОВ «Воздвиженський» не забезпечив технічно-справний стан автомобіля, в результаті чого відкрутилося колесо та вдарило автомобіль «MERCEDES BENZ ML250», реєстраційний номер АІ6959ЕН, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ262980 від 07.09.13 р. належить Церетелі Джамбулу Отарієвичу, внаслідок чого відбулося пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року по справі № 752/9381/14-п встановлено, що гр. Кудрявцев Юрій Михайлович порушив п.п.2.3а, 2.3 б Правил дорожнього руху України та ст. 124 КУпАП України, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн..

Відповідно до ст.8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; а страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як вбачається із Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. дана подія визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

08 червня 2014 року страхувальник повідомив Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» про настання страхового випадку. Копію повідомлення про настання випадку додано до матеріалів справи.

10 червня 2014 р. страхувальник звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» із заявою про перерахування страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. на рахунок СТО.

Згідно звіту № 8975 від 17.06.14 р. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «MERCEDES BENZ ML 250 CDI 4 MATIC», реєстраційний номер АІ6959ЕН, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕАК «Довіра», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «MERCEDES BENZ ML 250 CDI 4 MATIC», реєстраційний номер АІ6959ЕН Церетелі Джамбулу Отарієвичу внаслідок ДТП становить 34469,42 грн.. Коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю.

Як свідчать матеріали справи, ТДВ "Альянс Україна" складено та підписано страховий акт № 200117-11413-14 від 25.06.14 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та видано наказ № 2001170041314 від 25.06.14 р. про виплату страхового відшкодування в сумі 38895,77 грн..

При цьому розмір страхового відшкодування позивачем визначений у відповідності до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17,0262299 від 03.03.14 р. без врахування нормативу втрати вартості транспортного засобу, за рахунком СТО, а саме рахунком - фактурою ПАТ «Українська автомобільна корпорація»/філія «Автоцентр на Московському» № КА-1400937 від 20.06.14 р. на виконання замовнику Церетелі Д.О. робіт з відновлювального ремонту автомобіля MERCEDES BENZ ML 250, д.н. АІ6959ЕН на суму 38895,77 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

ТДВ "Альянс Україна", виконуючи свої зобов'язання за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р., на підставі страхового акту № 200117-11413-14 від 25.06.14 р. та заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування від 10.06.14 р. на рахунок ПАТ «Українська автомобільна корпорація»/філія «Автоцентр на Московському» здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 38895,77 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 8468 від 26.06.14 р..

Заперечень щодо факту виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. у зазначеному вище розмірі відповідачем суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТДВ "Альянс Україна" умов Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується здійснення ТДВ "Альянс Україна" виплати страхового відшкодування в сумі 38895,77 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Церетелі Д.О. шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий СТО.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст.7 вказаного закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст.7 вказаного закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно із ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Пунктом 37.4. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

У відповідності до пункту 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

За приписами статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Отже, умовою для здійснення виплати страхового відшкодування, у випадку заподіяння третім особам майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є наявність укладеного між власником транспортного засобу та страховиком відповідного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності цього власника.

Як свідчать матеріали справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем у відзиві, на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ЗИЛ» (вантажний), державний номерний знак 17420КМ ТОВ «Воздвиженський», була застрахована у Відкритому акціонерному товаристві "Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно Полісу № АС/2792560 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо страхування транспортного засобу «ЗИЛ» (вантажний), державний номерний знак 17420КМ. Строк дії даного Полісу з 08.06.13 р. до 08.06.14 р. включно.

За змістом п.1 даного полісу страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно із п.2 полісу ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., франшиза - 510,00 грн.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на вищевикладене, до ТДВ «Альянс Україна», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, 38395,77 грн. страхового відшкодування.

10 липня 2014 року ТДВ «Альянс Україна» звернулось до відповідача із претензією № Н-427/07 на виплату страхового відшкодування в розмірі 38385,77 грн., отримання якої 14.07.14 р. відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411910751840.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи, підтверджено позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог та представником позивача в судовому засіданні 20.11.14 р., а також відповідачем у відзиві на позовну заяву, за результатами розгляду зазначеної претензії позивача відповідачем платіжним дорученням № 57209 від 03.10.14 р. на рахунок позивача перераховано відшкодування в сумі 33959,42 грн..

При цьому, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За змістом ст.ст. 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

З урахуванням наявності полісу № АС/2792560 відповідача, договірних зобов'язань між особою, якій належить транспортний засіб, яким керувала винна у скоєнні ДТП особа, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», до якого правомірно заявлено позов.

Разом з тим, в силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки як вбачається із полісу №АС/2792560 франшиза за вказаним договором страхування становить 510,00 грн., розмір страхового відшкодування, яке позивач просить стягнути з відповідача, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за Полісом АС/2792560 в розмірі 50000,00 грн. за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і з урахуванням здійсненого відповідачем відшкодування в сумі 33959,42 грн. становить 4426,35 грн. (38895,77 грн.-510,00 грн.-33959,42 грн.).

Як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодуванню ТДВ «Альянс Україна» в порядку регресу залишку несплаченої суми в розмірі 4426,35 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути з відповідача в поданій позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов'язання в повному обсязі, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. та Полісу № АС/2792560 обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.06.13 р. суду не надано.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на безпідставність вимог позивача внаслідок завищення заявленої до відшкодування в порядку регресу суми страхового відшкодування через неврахування при здійсненні розрахунку страхового відшкодування результатів Звіту № 8975 по визначення вартості матеріального збитку від 17.06.14 р..

Суд зазначає, що ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Вказаними правовими нормами врегульовано правовідносини, пов'язані із визначенням розміру збитків саме у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У свою чергу правовідносини позивача і страхувальника Церетелі Д.О. виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, які не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За приписами частини 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільним страхуванням є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Згідно з нормою статті 25 Закону України "Про страхування", статті 990 Цивільного кодексу України визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, підставою для виплати страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування є заява страхувальника і страховий акт (аварійний сертифікат). При цьому, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі звіту про оцінку транспортного засобу.

За висновками суду, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" наявність рахунку - фактури ПАТ «Українська автомобільна корпорація»/філія «Автоцентр на Московському», яка надала послуги з ремонту пошкодженого транспортного засобу, є достатнім доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку - фактури ПАТ «Українська автомобільна корпорація»/філія «Автоцентр на Московському» № КА-1400937 від 20.06.14 р..

Згідно з п.п.7.38,7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Отже, як зазначено в звіті № 8975 від 17.06.14 р. про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу «MERCEDES BENZ ML 250 CDI 4 MATIC», д.н. АІ6959ЕН, 2013 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації становив один рік. Доказів наявності обставин, зазначених в п.7.39 Методики, матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з пунктом Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. виплата страхового відшкодування здійснюється за рахунками СТО, та відповідно до особливих умов вказаного Договору - без врахування нормативу втрати вартості транспортного засобу.

Згідно з ч.1 ст.14 та ст.204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст.629 ЦК України). З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено визнання недійсним окремих положень Договору добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р., зокрема, в частині обов'язку позивача в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхувальнику страхового відшкодування без врахування втрати вартості ТЗ.

При цьому із матеріалів справи не вбачається, що страхувальник (вигодонабувач) за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Формула» № 2001.17.0262299 від 03.03.14 р. заперечував проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати.

У статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" встановлено перелік документів, необхідних для отримання страхового відшкодування потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання такого відшкодування.

Зі змісту статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається саме на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача.

Крім того, за приписами пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ).

У свою чергу відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє права позивача на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплати страхового відшкодування.

Суд зазначає, що з приписів норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже, обов'язок доказування невідповідності розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування розміру заподіяних збитків, а також їх дійсний розмір покладається саме на відповідача.

При цьому, станом на час прийняття судом рішення клопотання про призначення експертизи в порядку ст. 41 ГПК України на спростування розміру врахованої позивачем вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу та на доведення іншого коефіцієнту фізичного зносу застрахованого автомобіля суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 4426,35 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 979, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (вул. Здолбунівська, 7-Д, м. Київ, 02081, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (вул. Дегтярівська, 21-Г, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 32253696) суму страхового відшкодування у розмірі 4426,35 грн. в порядку регресу та 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 листопада 2014 року.

Суддя А.М. Селівон