Постанова № 41922081, 08.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2014 року 14:03 № 826/16865/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., за участі секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників:

позивача: Селянко А.О.;

відповідача: Грембовський В.О.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2014 №0007092213 та №0007102213.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні 13.11.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

21 травня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 1006/22-13/35647216 від 24.04.2014 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- 0007092213, яким позивачу за порушення п.п. 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 6 165 164 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4 932 131 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 233 033 грн.;

- 0007102213, яким позивачу за порушення п.п. 198.6, 200.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 6 965 690 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 5 572 552 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 393 138 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій ТОВ «Брайтмедіа» з

ТОВ «Старксервіс» внаслідок фіктивності останнього.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27 листопада 2012 між ТОВ «Брайтмедіа» (замовник) і ТОВ «Старксервіс» (виконавець) укладено договір № ЕХ3075, відповідно до умов якого виконавець в період дії цього договору бере на себе зобов'язання надавати замовникові послуги з проведення рекламних кампаній замовника та/або клієнта замовника, відповідно до погоджених і затверджених сторонами додатків до цього договору.

Пунктом 1.4. договору визначено, що рекламна кампанія - розміщення (трансляція) рекламних матеріалів на рекламоносіях впродовж певного періоду часу, а також технічне обслуговування рекламо носіїв протягом вказаного періоду.

Розміщення рекламних матеріалів замовника здійснюється відповідно до затверджених сторонами медіа-планів, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження належного виконання договору позивачем до матеріалів справи долучено копії: акта прийому передачі рекламних матеріалів (а.с. 115 Том І), додатків до договору, медіа плани, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжні доручення (а.с. 116 - 213 Том І).

Інших документів на підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності позивачем не надано, незважаючи на те, що суд їх витребовував.

Суд відхиляє надані позивачем копії документів, як належні докази правомірності формування показників податкової звітності, з огляду на наступне.

Так, сам по собі документ під назвою «акт виконаних робіт», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, наприклад з надання рекламних послуг, адже обставина надання послуг та виконання робіт одним суб'єктом господарювання на користь іншого суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі рекламних послуг, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням актів виконаних робіт, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі таких актів та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності надання рекламних послуг з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надав жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені в актах виконаних робіт.

При цьому, усі без виключення акти виконаних робіт (наданих послуг) та податкові накладні, не містять в собі інформації про те на яких конкретно відео-бордах надавались рекламні послуги, а надані первинні документи не підтверджують право ТОВ «Старксервіс» на користування відео-бордами.

Зазначення в актах виконаних робіт місць розміщення реклами по типу: «Південний вокзал» (Київ), «метро Університет» (Харків), «Городецька (Приміський вокзал)» (Львів), що є загальновживаними назвами громадських місць в різних містах України, позбавляє суд можливості ідентифікувати конкретний відео-борд, з метою встановлення його власника для підтвердження/спростування обставин розміщення реклами саме ТОВ «Старксервіс», а не іншою особою.

Надані позивачем до матеріалів справи фотокопії місць розміщення відео-бордів (а.с. 5 - 41 Том ІІ) відхиляються судом як належні докази розміщення реклами, адже з вигляду сфотографованих відео-бордів не вбачається розміщення рекламного ролику позивача, який на дисковому носії долучений до матеріалів справи (а.с. 4 Том ІІ).

Зокрема, відео-борд (а.с. 8 Том ІІ) рекламує товарний знак/марку «HITECH», відео-борди (а.с. 9, 14, 16, 17 тощо том ІІ) не рекламують жодного товару/послуги, відео-борд (а.с. 28 Том ІІ) рекламує емблему олімпійських ігор.

Посилання представника позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києві від 23.04.2014 по справі № 826/5015/14 судом відхиляються, адже ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 по вказаній справі постанову суду першої інстанції від 23.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 визнано такими, що втратили законну силу, а провадження у справі закрито.

В той же час, посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24.09.2013 по справі № 761/22932/13-к підлягають відхиленню, адже в перевіряємому періоді ОСОБА_3 не був директором ТОВ «Старксервіс», внаслідок чого факт визнання винним ОСОБА_3 в фіктивному підприємництві при створенні ТОВ «Старксервіс», в даному випадку, не має преюдиційного значення в розумінні ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд приймає до уваги те, що відповідно до правової позиці, викладеної в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (23740257), первинні документи підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Так, допитаний в якості свідка по кримінальному провадженні директор

ТОВ «Старксервіс» ОСОБА_4 зазначив, що приблизно в кінці вересня 2012 погодився на перереєстрацію ТОВ «Старксервіс» на себе за грошову винагороду (200 грн.), наміру займатися підприємницькою діяльністю не мав, підприємство в органах державної влади не реєстрував, фінансово-господарської діяльності не здійснював та не уповноважував на це третіх осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи зазначені обставини, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України 05.03.2012 (23740257), надані до матеріалів справи позивачем первинні бухгалтерські (акти виконаних робіт) та податкові документи (податкові накладні) не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ та витрат до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює покази ОСОБА_4 як додаткові (непрямі) докази неправомірного формування позивачем спірних показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Старксервіс».

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт, виписаних платником податку, є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад дозволів на розміщення реклами, договорів оренди рекламних площ тощо, однак окрім вищевказаних актів виконаних робіт та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було.

Суд витребовував пояснення та документи на підтвердження економічної вигоди від отриманих рекламних послуг, однак позивач їх не надав, а представник позивача економічну вигоду замовлення реклами не пояснив.

Доказів зміни фінансово-економічних показників в бік збільшення прибутку, після отримання рекламних послух на суму більш ніж 25 мільйонів гривень позивачем також не надано.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» відмовити повністю.

2. Стягнути з ТОВ «Брайтмедіа» (код ЄДРПОУ 35647216) решту суми судового збору у розмірі 4384,00 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський