Ухвала суду № 41921924, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/34574/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.Суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Волнянська О.Б., Мисник Н.В.від відповідачаПироженко С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службина постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2013та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013у справі № 826/876/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ГАП Україна»ДоДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службиПроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАП Україна» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 за №0000552203, №0000562203, №0000572203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.01.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 14.01.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт № 1248/22-3/37506358 від 27.12.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

· пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст.138, пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за III квартали 2012 року на суму 1 214 767 грн.;

· п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 50 149 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000552203 від 15.01.2013, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 214 767 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення №0000562203 від 15.01.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 62 686 грн. (з яких: 50 149 грн. - основний платіж та 12 537 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення №0000572203 від 15.01.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 2 646 184 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «ГАП Україна» (як орендарем) та ПАТ «Лекс Холдинг» (як орендодавцем) укладено договір оренди №Рr115/К-1 від 06.06.2011, відповідно до п.1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-сервісного центру, розташованого за адресою м. Києві, вул. Лугова, 12, а орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених цим договором. Також, за умовами укладеного договору ТОВ «ГАП Україна», окрім орендної плати, зобов'язується відшкодовувати ПАТ «Лекс Холдинг» вартість використаних ресурсів, експлуатаційних витрат, визначених статтею 9 даного договору.

Також, між ТОВ «ГАП Україна» (як орендарем) та ТОВ «ГУМ» (як орендодавцем) укладено два договори б/н від 22.09.2011 оренди приміщень в торгівельному комплексі «Пассаж», за умовами яких орендар сплачує орендодавцю наступні види платежів: орендна плата, компенсація комунальних платежів, плата за технічне обслуговування, гарантійний платіж.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування задекларованих сум податкового обліку за результатами здійснення вищезазначених господарських операцій з його контрагентами, дійшли правильного висновку щодо підтвердження ними сум понесених позивачем експлуатаційних витрат.

А тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача про неправомірне формування позивачем сум витрат з податку на прибуток підприємств та сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами придбанням послуг по обслуговуванню об'єктів оренди.

Щодо доводів відповідача про протиправність включення позивачем амортизаційних відрахувань на суму 87 350 грн. та податкового кредиту на суму 698 802 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що в обґрунтування своєї позиції відповідачем покладено висновок щодо відсутності факту придбання позивачем у ПП «Профбіз» робіт із адаптації (ремонту) приміщення позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як замовником) та ТОВ «Профбіз» (як підрядником) укладено договір підряду №20110726 від 26.07.2011, на виконання умов якого ТОВ «Профбіз» виконало роботи по адаптації приміщення площею 817,82 кв.м., що розташоване в м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса,50, на суму 6 911 570,69 грн.

Досліджуючи подані позивачем докази, в тому числі, первинні документи, на підтвердження правомірності формування спірних даних податкового обліку, судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання сторонами умов укладеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями додаткової угоди №1, кошторису, актів прийому-передачі матеріальних цінностей, актами виконаних робіт (з зазначенням переліку виконаних робіт, вартості одиниці виміру даних робіт, кількості, ціни та загальною сумою виконаних робіт), складеними податковими накладними, а доводи відповідача щодо нікчемності укладених угод не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Профбіз», дійшли правильного висновку щодо правомірного віднесення позивачем до складу валових витрат амортизаційних відрахувань на суму 87 350 грн. за ІІ та ІІІ квартали 2012 року та віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ на 698 802 грн.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем витрат з податку на прибуток на суму ліцензійної винагороди у розмірі 340 286 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ГАП Україна» (як ліцензіатом) та САР (ІТМ) (як ліцензіаром) укладено ліцензійний договір №1 від 01.04.2011, відповідно до п.3 якого ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на використання торгових марок (GAP, GAP KIDS, BABY GAP) на території України для проведення послуг з реклами, дистрибуції та продажу продукції під торговими марками і допоміжної діяльності. Відповідно до п.7.1 даного договору ліцензіат зобов'язується виплачувати роялті в розмірі 5% від оптового продажу всієї продукції під торговими марками, всієї продукції під торговими марками , купленої ліцензіатом.

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Відповідно до пп.140.1.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення як витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

За змістом пп.14.1.225 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем безпідставно визначено суму роялті, виходячи з собівартості реалізованих товарів, оскільки за умовами укладеного ліцензійного договору №1 від 01.04.2011 розмір роялті складає 5% від оптового продажу всієї продукції під торговими марками.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які визнали необґрунтованими доводи відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість на 1 819 273 грн. у зв'язку з несвоєчасною реєстрацією податкової накладної №202 від 28.03.2011, виписаної СУБІП «Агро Трейдінг» ЛТД, та податкової накладеної №1 від 07.04.2011, виписаної ПП «Профбіз», в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки судами встановлено, що вказані податкові накладні включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2011 року після дати їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не було встановлено строків щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний