Ухвала суду № 41921615, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/12821/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Тітка Д.О., Федорова Д.В.

відповідача - Скрипнікової В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013

у справі № 826/18130/13-а

за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний хлібозавод»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31.07.2013 № 0002772280 та № 0002762280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просив залишити ухвалу апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний завод», призначеної на підставі постанови слідчого Головного управління ДПС України СВ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС Удовиченка Д.Г. від 24.05.2013, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 по 24.05.2013, складено акт № 322/22.8-15/00376308 від 11.07.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 1 851 183 грн. в т.ч. по періодах: березень 2011 року в сумі - 1 200 423 грн.; квітень 2011 року в сумі - 650 760 грн.; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток всього на суму 2 248 903 грн., у т.ч.: за І квартал 2011 року в розмірі 1 500 529 грн., за ІІ квартал 2011 року в розмірі 748 374 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 31.07.2013 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002772280 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 851 184 грн., в т.ч.: 1 851 183 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002762280 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 248 904 грн., в т.ч.: 2 248 903 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності контрагентами ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі акта перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» від 30.04.2013 № 1305/22020/37269136 та матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32013110100000031, відкритому за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Податковим органом встановлено, що ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» проводило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб, перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із його постачальниками.

Вказане, на думку податкового органу, свідчить, що ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» має ознаки фіктивності.

На підставі викладеного відповідачем складено висновок щодо відсутності поставки товарів від ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» до контрагентів-покупців, в тому числі до ДП ПАТ «Київхліб».

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (покупець) з однієї сторони, та ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (продавець) з іншої сторони, було укладено договір № 04-03-11 від 04.03.2011, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити продукцію та матеріали. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно із специфікаціями № 1, № 2, № 3 до договору купівлі-продажу № 04-03-11, базис поставки визначений: ЕХW - термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117. Кількість і строк поставки української нерафінованої соняшникової олії - 300,000 т. до 31.05.2011 (згідно специфікації № 1), 320,000 т. до 31.05.2011 (згідно специфікації № 2) та 360,000 т. до 30.06.2011 (згідно специфікації № 3).

Загальна кількість товару за договором № 04-03-11 згідно специфікацій № 1, № 2, № 3 становить 980,000 т.

На виконання умов договору № 04-03-11 та специфікацій до нього, протягом березня - квітня 2011 року ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» передало позивачу (ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод») українську нерафіновану соняшникову олію у наступному обсязі: 10.03.2011 - 300,0 т. на суму 3 485 100 грн., з них ПДВ 580 850 грн., що оформлено видатковою накладною № РН-0000093 від 10.03.2011; 11.03.2011 - 320,0 т. на суму 3 717 440 грн., з них ПДВ 619 573,33 грн., що оформлено видатковою накладною № РН-0000094 від 11.03.2011; 30.04.2011 - 200,0 т. на суму 2 169 200 грн., з них ПДВ 361 533 грн., що оформлено видатковою накладною № РН-0000167 від 30.04.2011; 30.04.2011 - 160,0 т. на суму 1 735 360 грн., з них ПДВ 289 226,67 грн., що оформлено видатковою накладною № РН-0000168 від 30.04.2011.

ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» було виписано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкові накладні № 99 від 10.03.2011 на суму 3 485 100 грн., в т.ч. ПДВ 580 850 грн. (стосовно 300,0 т.), № 100 від 11.03.2011 на суму 3 717 440 грн., в т.ч. ПДВ 619 573,33 грн. (стосовно 320,0 т.), № 177 від 30.04.2011 на суму 2 169 200 грн., в т.ч. ПДВ 361 533,33 грн. (стосовно 200,0 т.), № 178 від 30.04.2011 на суму 1 735 360 грн., в т.ч. ПДВ 289 226,67 грн. (стосовно 160,0 т.).

Всього у березні та квітні 2011 року за договором № 04-03-11 було поставлено на користь позивача 980,000 т. нерафінованої соняшникової олії на суму 11 107 100 грн. включаючи ПДВ.

Виконання сторонами умов договору підтверджено видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі товару.

Також у судовому порядку встановлено факт подальшого використання позивачем придбаного у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» товару, що підтверджено договором комісії № 0403М від 04.03.2011, укладеним між позивачем (комітент) та ТОВ «Югекотоп» (комісіонер) та додатками до нього, а також первинними документами, складеними за результатами здійснення господарських операцій по цьому договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції ДП ПАТ «Київхліб» з його контрагентом ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договір, укладений між позивачем та контрагентом на купівлю-продаж товарів не був визнаний недійсним в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний