Ухвала суду № 41921585, 03.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/16680/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі - Кагарлицька ОДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012

у справі № 2а-6590/10/1070

за позовом сільськогосподарського кооперативу "Агробізнес" (далі - Кооператив)

до Кагарлицької ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Кооператив звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2010 № 0001442301/0 та від 16.06.2010 № 0001442301/2.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що за відсутності факту декларування та сплати постачальником податкових зобов'язань за операцією з поставки товару позивачеві у останнього не виникло кореспондуюче право на податковий кредит. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутність доказів несвоєчасного отримання платником податкових накладних виключає його право на формування податкового кредиту поза межами податкового періоду, в якому відбулася господарська операція.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реалізація платником права на податковий кредит поза межами податкового періоду виписки податкової накладної не утворює складу податкового правопорушення, а невиконання постачальником платника податкового обов'язку не тягне негативних наслідків для самого платника.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Кооперативу з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2009, оформлену актом від 06.04.2010 № 57/23-1/30707558.

У цьому акті викладено висновок ДПІ про протиправне включення позивачем у жовтні 2009 року до податкового кредиту ПДВ у сумі 10416,67 грн. за операцією з придбання соняшника у товариства з обмеженою відповідальністю «СДС «Агро», яке відсутнє за місцезнаходженням та за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України не задекларувало відповідну суму податкових зобов'язань за цією операцією.

Також ДПІ не визнало право позивача на податковий кредит у сумі 186 668 грн. з огляду на його формування за податковими накладними, виписаними у попередніх податкових періодах, за відсутності доказів несвоєчасного отримання платником цих податкових накладних.

Наведені обставини стали підставою для визначення Кооперативу податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 290 418,67 грн. (у тому числі 197 084,67 грн. за основним платежем та 93 334 грн. за штрафними санкціями).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

При цьому закон не ставить реалізацію такого права в залежність від будь-яких умов, зокрема, від моменту отримання платником податкової накладної від постачальника або від подання скарги на постачальника.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим апеляційний суд цілком законно визнав розглядуваний висновок податкового органу таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Правильним є і висновок апеляційного по епізоду, пов'язаному з формуванням податкового кредиту за операціями з придбання соняшника у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «СДС «Агро».

Так, основним доводом, яким ДПІ обґрунтовує донарахування податкового зобов'язання з ПДВ по цьому епізоду, є невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкового зобов'язання.

Втім самі по собі порушення правил оподаткування контрагентом як самостійним платником не є підтвердженням недобросовісності Кооперативу при формуванні ним даних податкового обліку за недоведеності ДПІ факту змови Кооперативу з цим постачальником та узгодженості дій учасників цих операцій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування.

Положення податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником необхідних сум податків до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Слід також зазначити, що відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Факт відсутності постачальника за юридичною адресою також не є обставиною, що сама по собі виключає право платника на податковий кредит. Податкове законодавство не зобов'язує учасників господарської операції перевіряти вказану обставину.

На підставі цього апеляційний суд цілком об'єктивно визнав незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судом апеляційної інстанції, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 у справі № 2а-6590/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько