Ухвала суду № 41921574, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/28341/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мосійчук І.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.11.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014

у справі № 826/886/14

за позовом Приватного підприємства „Косіба"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Косіба" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0003332280 від 08.08.2013 та № 0003342280 від 08.08.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Палаццо", дочірнім підприємством „Балу" та товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-Комерційна фірма „Мілана" та складено акт № 468/22.8-15/13674036 від 23.07.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України завищено податковий кредит у загальному розмірі 3560847 грн., пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України занижено податок на прибуток у загальному розмірі 3771579 грн.

В порядку адміністративного оскарження висновки акту перевірки залишені без змін.

Відповідачем проведено перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження, з метою з'ясування обставин, що не були досліджені у ході попередньої перевірки, та з урахуванням заперечень до акту перевірки та складено акт № 2320/26-59-22-01-18/13674036 від 13.12.2013.

Перевіркою встановлено порушено п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачем по взаємовідносинах із ТОВ „БК „Палаццо" занижено податок на прибуток у розмірі 3219327 грн., а також зменшено збитки за 2012 рік у розмірі 278828 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0003332280 від 08.08.2013, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3560847 грн. основний платіж та 1780424 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0003342280 від 08.08.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 3771579 грн. основний платіж, 1885789, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

В порядку адміністративного оскарження 24.12.2013 Міністерством доходів і зборів України оскаржуване рішення № 0003332280 залишено без змін, а № 0003342280 скасовано з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, у розмірі 552252 грн. та штрафні санкції у відповідній частині.

У перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ „БК „Палаццо" укладено договори підряду які було досліджено судами попередніх інстанцій.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст такої операції.

На виконання умов договорів підряду між позивачем та ТОВ „БК „Палаццо" складено та підписано акти виконаних робіт та податкові накладні.

Розрахунки за договорами підряду між сторонами здійснювались у безготівковій формі.

Реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ „БК „Палаццо" підтверджується ліцензією на господарську діяльність, пов'язану зі створенням об'єктів архітектури; довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт та реєстрами платіжних документів.

Відсутність постачальника за місцезнаходженням не може вважатися спростуванням реальності господарської операції.

До того ж, перевірка фактичного перебування посадових осіб контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

З аналогічних мотивів не можна визнати свідченням безтоварності господарської операції і відсутність можливості співставити дані податкового обліку платників податків - учасників такої операції. Адже положення податкового законодавства не пов'язують право платника на формування витрат та податкового кредиту з наявністю у постачальника необхідної первинної документації, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником необхідних сум податків до бюджету.

Подальші дії контрагента щодо відображення операцій у податковому обліку не можуть бути проконтрольовані платником, а тому не можуть ставитися останньому у вину та слугувати підставою для застосування до нього негативних наслідків у сфері оподаткування.

Також слід зазначити, що відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню без його письмової згоди податковим органом відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17, що унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Правопорушення контрагента у сфері оподаткування є підставою для відповідальності платника лише у разі доведення податковим органом існування змови цих учасників господарської операції, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування.

Однак у даному разі доказів існування відповідної змови між платником та спірними контрагентами податковим органом не подано.

Також, судами встановлено, що інших первинних бухгалтерських документів позивачем не надано у зв'язку з тим, що оригінали первинних документів по взаємовідносинах позивача із ТОВ „БК „Палаццо" вилучено у позивача під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 32013110010000027, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією протоколу обшуку.

Станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідного судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 у справі № 826/886/14 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 у справі № 826/886/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко