Ухвала суду № 41921526, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2014 р. м. Київ К/800/23084/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Кіпчук А.С.від відповідачівне з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕЗІС»на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 30.05.2012на ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013

у справі № 2а-2299/11/1070за позовомДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕЗІС»простягнення штрафних (фінансових) санкцій ,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕЗІС» про стягнення штрафних (фінансових) санкцій на суму 81 582, 75 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем проведено чотири перевірки відповідача з дотримання ним порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами яких складено акт від 26.11.2009 за №3924/1000/25691175, акт від 20.11.2009 за №3861/1000/23/25691175, акт від 15.11.2009 за №3747/1000/23/25691175, акт від 05.02.2010 за №191/2305/25691175;

- вказаними актами перевірок встановлено порушення відповідачем вимог п.п.13, 9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637;

- на підставі названих актів перевірок позивачем були винесені рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій:

1) №0000332305/1409 від 22.02.2010, яким відповідачу нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 20 740 грн.;

2) №0003302305/4924 від 10.12.2009, яким відповідачу нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 28 881,95 грн.;

3) №0003332305/4927 від 11.12.2009, яким відповідачу нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 17 540 грн.;

4) №0003232305/4890 від 11.12.2009, яким відповідачу нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 17 500 грн.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, оскільки не знайшов підстав вважати правомірним застосування до відповідача штрафних санкцій з огляду на недоведеність позивачем факту вчинення відповідачем порушення вимог законодавства, які слугували підставою для прийняття контролюючим органом рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження оскарження відповідачем зазначених рішень позивача в адміністративному або судовому порядку, а оскільки застосовані штрафні санкції відповідачем не сплачені, то їх стягнення до державного бюджету є правомірним.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

Відповідно до п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на час звернення позивача з позовом до суду) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст вищенаведеного положення процесуального закону та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є стягнення штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом доказування у даній справі, зокрема, мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, зокрема, встановлення обставин дотримання позивачем строків на звернення до адміністративного суду з відповідним позовом та встановлення факту сплати відповідачем штрафних санкцій у добровільному порядку (або його відсутності) тощо.

При цьому, питання правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій не може бути предметом доказування у межах даного позову, оскільки оскарження рішення позивача, якими застосовано штрафні санкції, не є предметом позову у даній справі, а тому суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати його правовий аналіз.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оскарження відповідачем прийнятих позивачем рішень про застосування штрафних санкцій, а суми нарахованих відповідачем штрафних санкцій позивачем не сплачені.

Проте, обставини дотримання позивачем строків на звернення до суду з даним позовом, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду), залишено судами першої та апеляційної інстанцій поза межами судового дослідження.

Вищевказані обставини залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛЕЗІС» задовольнити частково.

3. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний