Ухвала суду № 41921479, 27.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2014 р. м. Київ К/800/43875/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., Юрченко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал-К» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року

у справі № 2а/0470/18043/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал-К»

до Нікопольської об'єднаної державна податкова інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентал-К» (надалі також - позивач, ТОВ «Рентал-К») звернулося до суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2011 року № 0000142330 та № 0000152330.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Рентал-К» залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідачем заявлено клопотання про заміну Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції правонаступником Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для заміни Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції правонаступником Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів.

Сторони у судове засідання 27 листопада 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 27 липня 2011 року № 0000142330 (зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 773963 грн.) та № 0000152330 (збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28527,25 грн., в т.ч. основний платіж 26 369 грн., штрафна санкція 2158,25 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 1 липня 2011 року № 566/233.36595824, про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті завищено податковий кредит за період з 1 лютого 2010 року по 31 грудня 2010 року в сумі 800970,00 грн., а саме: за лютий 2010 року в сумі 282264,00 грн., за березень 2010 року - 46403,00 грн.; за квітень 2010 року - 25719,00 грн., за травень 2010 року - 32933,00 грн., за червень 2010 року - 66990,00 грн., за липень 2010 року - 71428,00 грн., за серпень 2010 року - 198361,00 грн., за вересень 2010 року - 53454,00 грн., за жовтень 010 року - 1500,00 грн., за листопад 2010 року - 1012,00 грн., за грудень 2010 року - 20906,00 грн.; занижено податку на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 8629,00 грн. та за квітень 2011 року в сумі 17740,00 грн., в результаті порушення наведених норм позивачем завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 року на 780703, 00 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені в акті перевірки обставини порушення позивачем вимог податкового законодавства підтвердилися, оскільки: господарські операції між позивачем та ТОВ «Біо-Енергія» не були реальними; маючи можливість здійснювати виробництво абразивного порошку лише з вересня 2010 року, позивач протиправно з квітня 2010 року використовував товарно-матеріальні цінності на відпрацювання технологічного процесу по виробництву абразивного порошку; реальність господарських операцій з поставки експедиційних та товарно-експедиційних послуг не підтвердження товарно-транспортними накладними, шляховими листами на перевезення сировини.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Втім судові рішення попередніх судових інстанцій не відповідають вимогам зазначеної вище статті, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій в судовому процесі не встановлено всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, та не надано оцінки важливим доводам позивача, які, на думку останнього, свідчать про протиправність зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 773963 грн. та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28527,25 грн. на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Як свідчать матеріали справи, позивач, в обгрунтування своєї позиції щодо протиправності податкових повідомлень-рішень, посилався на те, що, відповідачем на підставі акту перевірки знято податковий кредит по всіх господарських операціях товариства за період з лютого по грудень 2010 року, однак суди попередніх інстанцій залишили поза увагою такі важливі доводи.

В умовах дії такого принципу адміністративного судочинства як офіційне з'ясування всіх обставин справи (закріплений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України), який забезпечує дотримання законності під час розгляду та вирішення публічно-правового спору по суті та надає однакові правові можливості і позивачеві, і відповідачеві відстояти свої законні права, свободи та інтереси, а також «урівнює» правові можливості в адміністративному процесі позивача, який намагається захистити свої порушені чи невизнані права, свободи, інтереси, із правовими можливостями відповідача, котрий первісно наділений значним потенціалом, аби довести свою правоту чи відстояти свої інтереси в адміністративному суді, суд, який вирішує спір між особою та суб'єктом владних повноважень, має вчиняти активні дії з метою виявлення та усестороннього дослідження обставин у справі, що визначає законність рішень і ухвал адміністративного суду, захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі, й держави, захисту публічних інтересів.

При цьому, необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (cf. «Дюлоранс проти Франції», п. 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; «Донадзе проти Грузії», n° 74644/01, пп. 32 et 35, від 7 березня 2006).

За правилами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, як слідує з оскаржуваних судових рішень, роблячи висновки про правомірність податкових повідомлень-рішень, суди повною мірою не перевірили їх на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не встановили та не надали оцінки всім фактичним обставинам з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили їх прийняття.

Так, як підтверджується актом перевірки та зазначено позивачем, висновки відповідача про завищення суми податкового кредиту за період з 1 лютого 2010 року 31 грудня 2010 року в сумі 800970,00 грн., ґрунтуються на наступному:

- господарські операції між позивачем та ТОВ «Біо-Енергія» не були реальними у зв'язку із чим позивачем безпідставно відображено в складі податкового кредиту 476511 грн.;

- маючи можливість здійснювати виробництво абразивного порошку лише з вересня 2010 року, позивач з квітня 2010 року використовував товарно-матеріальні цінності на відпрацювання технологічного процесу по виробництву абразивного порошку у зв'язку із чим позивачем безпідставно відображено в складі податкового кредиту 36644, 51 грн.;

- реальність господарських операцій з поставки експедиційних та товарно-експедиційних послуг не підтверджена товарно-транспортними накладними, шляховими листами на перевезення сировини, у зв'язку із чим позивачем безпідставно відображено в складі податкового кредиту 77721,32 грн.

Таким чином, загальна сума, яка, на думку відповідача, безпідставно включена позивачем до складу податкового кредиту у зв'язку із наведеними вище порушеннями становить 590876, 83 грн., однак, відповідач, як свідчать висновки акту перевірки, зазначив про завищення позивачем суми податкового кредиту за період з 1 лютого 2010 року 31 грудня 2010 року в сумі 800970,00 грн.

З огляду на те, що позивач у позові та апеляційній скарзі посилався на те, що ДПІ, встановивши порушення податкового законодавства у зв'язку якими завищено податковий кредит на загальну суму 590876, 83 грн., у висновках акту зазначила про завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 800970,00 грн., а суди попередніх інстанцій не надали оцінки таким доводам позивача та не встановили всі фактичні обставини, що призвели до висновків відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту саме в сумі 800970,00 грн., - рішення попередніх судових інстанцій не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи що мають значення для вирішення спору, що призвело до не обґрунтованих висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал-К» задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року скасувати.

Справу № 2а/0470/18043/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко