Рішення № 41918860, 10.12.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №573/2298/13 Головуючий у суді у 1 інстанції - Терещенко О.І.Номер провадження 22-ц/788/2063/14 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Дубровної В. В.,

суддів - Криворотенка В. І. , Сибільової Л. О.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

про визнання права власності на 1/2 та 1/8 частки спірного домоволодіння

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування,

в с т а н о в и л а:

30 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, 01 жовтня 2014 року остаточно його уточнивши, зазначала про наступне. До 23 листопада 1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 Фактичні шлюбні стосунки з чоловіком були припинені 18 лютого1988 року. Розлучившись зі своєю дружиною у лютому 1988 року, у червні 1988 року ОСОБА_9 запропонував їй створити сім'ю, після чого вони разом однією сім'ю стали проживати в літній кухні за адресою: АДРЕСА_1 спільно з її двома дітьми від першого шлюбу. Літня кухня представляла собою невеличке приміщення з двох кімнат загальною площею 16 кв.м. Цієї площі для проживання сім'ї з 4 осіб було недостатньо, тому вони вирішили побудувати житловий будинок з більшою площею. Між ними була досягнута домовленість, що цей будинок буде їхньою спільною власністю і з цією метою вони вкладають спільні кошти і працю. Після закінчення будівництва у 1993 році ОСОБА_9 оформив житловий будинок з господарськими будівлями у державних органах на себе, про що їй стало відомо після його смерті у 2013 року. 27 червня 2009 року вони зареєстрували шлюб. Після 01 січня 2004 року вони спільними зусиллями здійснили переобладнання в будинку, у зв'язку з чим істотно збільшилась його вартість. Просила визнати за нею право власності на 1/2 та 1/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 та визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_10

Не погоджуючись із заявленим первісним позовом, ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_3 із зустрічними позовними вимогами про визнання за ним права власності на 3/4 частини домоволодіння в порядку спадкування, які обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_9, після смерті якого відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги є він - ОСОБА_5, ОСОБА_3-дружина покійного батька, батьки покійного -ОСОБА_6і ОСОБА_11 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від своїх часток у спадщині відмовилися на користь ОСОБА_5 Таким чином йому належить 3/4 частини у спадковому майні. Оскільки ОСОБА_3 сховала від ОСОБА_5 документи на домоволодіння, тому у нотаріуса він не зміг отримати свідоцтво про спадщину за законом на 3/4 частини домоволодіння. У зв'язку з викладеним просив суд визнати за ним право власності на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9

24 грудня 2013 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про залишення без розгляду позовних вимог в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частини спадкового майна, виданого на ім'я ОСОБА_5

Ухвалою Білопільського районного суду від 21 жовтня 2014 року зазначені позовні вимоги ОСОБА_3 залишені без розгляду.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволений частково.

Визнане за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_9

В задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частки домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9

Стягнуто з ОСОБА_5 судові витрати в сумі 1 718 грн. 08 коп. на користь ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати в сумі 3 450 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 104 грн. 83 коп. в дохід держави.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, по суті позовних вимог.

При цьому виявляє сумніви у наявності права власності у покійного спадкодавця на спірний житловий будинок та господарські будівлі і споруди, які суд включив до складу спадщини та розподілив з порушенням рівності часток між спадкоємцями. Будівлі в існуючих розмірах виявлені і внесені до відомостей характеристики будинку, господарських будівель і споруд станом на 30 вересня 2013 року та не були узаконені ОСОБА_9 за життя. На момент смерті він перебував у шлюбі з позивачкою, яка має право на 1/2 частку майна. Забудовник ОСОБА_9 та позивачка побудували спірний будинок та господарські будівлі і споруди, які в цілому не відповідають ні проекту, ні розмірам. Вказує, що рішень щодо узаконення господарських будівель і споруд не існує в матеріалах інвентарної справи, не приймався в експлуатацію і будинок зазначений в договорі про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 14 березня 1985 року відповідно до затвердженого проекту від 26 червня 1985 року на підставі рішення №107. Рішенням виконкому Білопільської міської ради від 30 червня 1993 року №81 ОСОБА_9 зобов'язано отримати свідоцтво про право особистої власності, на підставі якого повинен бути зареєстрований житловий будинок у фактичних розмірах на момент прийняття його в експлуатацію, однак такий документ відсутній. Відсутність майна або невизнання його за покійним робить неможливою процедуру спадкування. Вартість проведених поліпшень у період проживання однією сім'єю, а також у шлюбі становить 76 911 грн., що вбачається з висновку експерта і більшу частину вартості від загальної вартості оцінюваного майна (108 100 грн.) становить вартість поліпшень. А тому, вважає, що невідповідність збудованого будинку проектній документації відповідно до договору користування земельною ділянкою від 1985 року, відсутність проектної документації на спірний будинок , внаслідок чого він є самовільно збудованим об'єктом, не узаконення господарських будівель і споруд, відсутність свідоцтва про право власності на існуючі об'єкти, невірне визначення майна, яке повинне входити до спадкової маси та перерозподілу між спадкоємцями, визначення часток з порушенням їх рівності привело до невірного вирішення справи судом першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, які апеляційну скаргу підтримують з мотивів у ній викладених, пояснення ОСОБА_5, його представників: ОСОБА_12, ОСОБА_13, які проти скарги заперечують, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковій зміні.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив з недоведеності позовних вимог. Визнаючи за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частину спірного майна, суд першої інстанції виходив з того, що вона має право на 1/4 частку спірного домоволодіння в порядку спадкування після смерті свого чоловіка ОСОБА_9, але нею позовні вимоги в частині визнання права власності на частку спірного домоволодіння саме в порядку спадкування заявлені лише на 1/8 частку, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд самостійно не може вийти за межі позовних вимог і тому дійшов до висновку, що за ОСОБА_3 необхідно визнати право власності на 1/8 частку домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про визнання за нею ще однієї 1/8 частки спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка.

Але з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись неможливо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 26 червня 1985 року на підставі рішення виконавчого комітету Білопільської міської Ради народних депутатів № 107 ОСОБА_9 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 під будівництво житлового будинку (а.с.27 том 1).

04 липня 1985 року між виконкомом Білопільської міської Ради народних депутатів та ОСОБА_9 укладений договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки під забудову індивідуального житлового будинку на праві приватної власності загальною площею 600 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28-29 том 1).

Акт прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку був затверджений рішенням № 81 виконкому Білопільської міської Ради народних депутатів від 30 червня 1993 року, що підтверджується витягом з рішення та ксерокопією акту державної прийомки індивідуального житлового будинку (а.с.30-31 том 1).

Житловий будинок в АДРЕСА_1 повністю зареєстрований на праві власності за померлим ОСОБА_9 21 вересня 1993 року (а.с.15, 17, 89 том 1).

Станом на 26 червня 1985 року, коли ОСОБА_9 була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку та наданий дозвіл на початок будівельних робіт, останній перебував у шлюбі з ОСОБА_14 (на даний час її прізвище ОСОБА_14), з якою він одружився у 1983 році. Шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 розірваний 16 лютого 1988 року (а.с.11 том 1).

ОСОБА_3 26 листопада 1977 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 23 листопада 1993 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 був розірваний. Рішення суду набрало законної сили 04 грудня 1993 року (а.с.14 том 1).

З 1988 року по 2009 рік ОСОБА_9 та ОСОБА_3 спільно проживали без реєстрації шлюбу і зареєстрували його 27 червня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.12 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.13 том 1).

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на його майно, зокрема на будинок АДРЕСА_1, який був зареєстрований на праві власності за померлим ОСОБА_9 (а.с.15, 89 том 1).

За життя ОСОБА_9 заповіту не складав.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 є: дружина покійного ОСОБА_3, його син від першого шлюбу ОСОБА_5 та батьки покійного ОСОБА_6, ОСОБА_7

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 протягом встановленого законом строку звернулись із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса (а.с.75, 78 том 1).

04 червня 2013 року була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_9 за № 545611 (а.с.98 том 1).

Батьки покійного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовились від прийняття спадщини на користь сина померлого ОСОБА_5 (а.с.76, 77 том 1).

Згідно ст. 44 КпШС України, який діяв на час розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Із ксерокопії паспорта ОСОБА_3 вбачається, що розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_8 у відділі реєстрації актів цивільного стану Білопільського районного управління юстиції Сумської області зареєстровано 28 червня 1996 року за № 85 (а.с. 28 інвентарної справи).

Відповідно до норм діючого на той час законодавства шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 вважається припиненим з 28 червня 1996 року.

Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, норм розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України правовий статус майна, щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).

Відповідно до чинного на час побудови будинку законодавства спільною сумісною власністю є:

- майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України);

- майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст. 17, п. 2 ст.17, ст. 18 Закону "Про власність");

- квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Статтею 112 ЦК УРСР в редакції 1963 року, що діяв на час утворення спірного майна, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про власність", що діяв на час утворення спірного майна, передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до вимог ч. 2 статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст. 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові суду від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, предметом якої був спір про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, зазначено, що майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням фактичних обставин справи, наданих сторонами доказів, виходячи з положень законодавства, яке діяло під час спірних правовідносин, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, не надала жодного письмового доказу на підтвердження її участі у будівництві спірного будинку та того, що спірне майно придбано внаслідок спільної праці, що вона об'єдналася з ОСОБА_9 для спільної діяльності, коли укладеною між ними угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( ст. 17 Закону України "Про власність").

Судом першої інстанції допитувались чисельні свідки (ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_14, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_33), які підтвердили, що будівництвом будинку та господарських споруд завжди займався ОСОБА_6 та покійний ОСОБА_9, чоловік ОСОБА_3 Інколи запрошували допомогати сусідів та знайомих. Оскільки допомога надавалось людьми на добросусідських відносинах, то грошей за допомогу ніхто не брав.

Всі свідки, допитані у судовому засіданні, пояснили, що їм не було відомо про домовленість між покійним ОСОБА_9 та ОСОБА_3 з приводу будівництва будинку. Свідками лише було зазначено, що оскільки вони жили разом як сім'я, то припускали, що і будинок будується як спільний.

Колегія суддів також знаходить вірним висновок суду про те, що проведені з 01 січня 2004 року поліпшення у домоволодінні АДРЕСА_1 проведені позивачкою та ОСОБА_9, за рахунок спільних коштів та спільної праці не є істотними. Судом першої інстанції проведена у справі судова будівельно-технічна експертиза № 9/14 від 22 серпня 2014 року, за висновками якої ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 12 лютого 2014 року становить 108 100 грн. (а.с. 5 - 79 том 2).

Вартість житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на день проведення експертизи станом на 12 лютого 2014 року (без поліпшень в тому стані, в якому домоволодіння перебувало станом на 1993 рік) складає 93 700 грн.

Загальна вартість проведених будівельних та ремонтно-будівельних робіт складає 76911 грн.

Ринкова вартість житлового будинку в результаті проведених поліпшень збільшилась на 14400 грн.

Згідно висновку експерту, хоча в будинку було проведено ряд поліпшень та добудов, це не вплинуло на збільшення частки в домоволодінні. Зменшення дійсної вартості домоволодіння відбулося за рахунок збільшення фізичного зносу будівель і споруд протягом 20 років.

Експерт ОСОБА_32 в суді першої інстанції пояснила, що встановити, коли саме були виконані роботи по поліпшенню домоволодіння: чи до 2003 року, чи після 2003 року, окрім газифікації, неможливо, так як під час огляду будинку експертом ОСОБА_3 називала одні дати виконання робіт, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - інші. Тому експертом надавався висновок на підставі безпосереднього огляду спірного домоволодіння та інвентарної справи, в якій з вересня 1993 року немає жодної інформації щодо виконання будь-яких будівельних та ремонтних робіт.

Як вбачається з висновку експерта, вартість робіт по поліпшенню спірного домоволодіння, а саме: по ремонту житлового будинку, по проведенню газопостачання, по обладнанню та оздобленню літньої кухні, по розширенню сараю, встановленню воріт та огорожі, не збільшила частку домоволодіння.

Проектна документація щодо газифікації будинку була укладена з ОСОБА_9, договір на газопостачання був також укладений з ним, коли в шлюбі з ОСОБА_3 він не перебував (а.с. 32-39 том 2).

Таким чином, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння та в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_5 права власності в порядку спадкування на 3/4 частини домоволодіння.

В той же час, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/8 частину будинковолодіння в порядку спадкування.

Задовольняючи у цій частині позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ч.1 ст.11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі та вважав, що оскільки позивачкою заявлена вимога про визнання права власності в порядку спадкування саме на 1/8 частину, то суду не може вийти за межі позовних вимог. При цьому ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про визнання за нею ще однієї 1/8 частки спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка.

Колегія суддів вважає, що є помилковим висновок суду про те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частину будинку суд вийде за межі позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 на свій розсуд визначилася з предметом спору та обсягом судового захисту, вважаючи себе власником спірного будинковолодіння на 1/2 частину, заявила позовні вимоги про визнання за нею права власності в порядку спадкування на 1/8 частину. Встановивши фактичні обставини справи та вірно визначивши, що весь спірний будинок є спадковим майном, суд першої інстанції повинен був захистити порушене право позивачки та визнати за нею право власності на 1/4 частину будинковолодіння в порядку спадкування і такі дії не можуть розцінені як вихід судом за межі позовних вимог. Завданням цивільного процесу є реальний за хист порушених прав громадян у судах. Рішенням у даній справі спір остаточно має бути вирішений, без подальшого звернення до суду позивачки з вимогами.

З огляду на викладене, рішення суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне домоволодіння в порядку спадкування підлягає зміні, з визнанням за нею права власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_9

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Згідно з ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги (на 1/8 частину), на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню з ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору за апеляційне оскарження рішення суду у розмірі 50 грн. ( 400 грн. х 1/8).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.1,2,3,4, ч.2, ч.3, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2014 року змінити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_9

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати за апеляційне оскарження рішення суду у розмірі 50 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: