Ухвала суду № 41911988, 10.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7125/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2450/2014

Категорія 58

Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,

секретарів: Петріва Д.Б., Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ВДВС Івано-Франківського МУЮ про скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, зобов'язання ВДВС Івано-Франківського МУЮ зняти всі наявні арешти, накладені на заставне майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 266 860,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 червня 2013 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір застави рухомого майна - транспортного засобу NEOPLAN 116, 1991 року випуску, синього кольору, тип ТЗ: автобус пасажирський, р.н. НОМЕР_1, який належить на праві власності відповідачу.

12 серпня 2009 року, 03 травня 2012 року і 28 травня 2012 року ВДВС Івано-Франківського МУЮ, при примусовому виконанні постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешти на заставне майно та зареєстровано зазначені обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Посилаючись на те, що право застави у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло 18 червня 2008 року, а постанови про відкриття виконавчого провадження були винесені з серпня 2009 року по травень 2012 року, накладення арешту на заставне майно порушує право позивача як заставодержателя та перешкоджає йому задовольнити свої вимоги за рахунок даного рухомого майна, що унеможливлює виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 26 листопада 2012 року, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 380 751 грн. 07 коп. звернуто стягнення на предмет застави, банк просив позов задовольнити.

Ухвалами Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог залучено ОСОБА_2 та замінено відповідача ОСОБА_2 на ВДВС Івано-Франківського МУЮ.

В процесу розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив звільнити майно з-під арешту.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2014 року позов задоволено. Знято арешт з транспортного засобу марки NEOPLAN 116, 1991 року випуску, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2, р.н. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Івано-Франківським МРЕВ 11 червня 2008 року. Стягнуто з ВДВС Івано-Франківського МУЮ на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 243 грн. 60 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі на дане рішення представник ОСОБА_2 -- ОСОБА_3 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи і на порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає безпідставними посилання суду на ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

Вказує, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували виникнення у нього підстав для набуття права власності на заставне майно.

Зазначає, що хоча на майно ОСОБА_2 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, проте, право власності на заставне майно тільки обмежене (в частині розпорядження), а тому автобус NEOPLAN 116, 1991 року випуску, синього кольору, р.н. НОМЕР_1 належить йому на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Посилаючись на викладене, просив заочне рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з вищенаведених мотивів.

Представник ВДВС Івано-Франківського МУЮ - Ясуник Т.В. апеляційну скаргу підтримала.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Рокетська С.В. апеляційну скаргу заперечила, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №193К на суму 266 860,00 грн. на строк до 05 червня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 18 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір застави рухомого майна, згідно яким в заставу банку був переданий транспортний засіб NEOPLAN 116, 1991 року випуску, синього кольору, тип ТЗ: автобус пасажирський, р.н. НОМЕР_1, який належить на праві власності заставодавцю згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11 червня 2008 року.

Зазначене обтяження зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 25 червня 2008 року.

Встановлено також, що 12 серпня 2009 року постановою державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ накладено арешт на все належне майно ОСОБА_2 в межах суми 33946,21 грн., 03 травня 2012 року ВДВС Івано-Франківського МУЮ накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_6 та 19 квітня 2012 року накладено арешт на все рухоме майно боржника з забороною його відчуження.

Вищезазначені обтяження зареєстровані у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 12 серпня 2009 року, 03 травня 2012 року і 28 травня 2012 року, відповідно.

В силу положень ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

Положеннями ст. 16 Закону України «Про заставу» передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Встановлено, що право застави у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло 18 червня 2008 року, обтяження транспортного засобу зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 25 червня 2008 року, разом з тим арешт на рухоме майно було накладено пізніше - 12 серпня 2009 року, 03 травня 2012 року та 19 квітня 2012 року.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

Встановлено, що згідно п. 9 договору застави рухомого майна сторони було визначено, що заставна вартість предмету застави складає 297 500 грн.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 грудня 2009 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, звернено стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки NEOPLAN 116, 1991 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_2, р.н. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №193К від 18 червня 2008 року в розмірі 300 664, 76 грн.

Зазначене рішення не виконане і заборгованість за кредитним договором в сумі 300 664, 76 грн. не погашена. Вартість предмету застави не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Отже, накладення арешту на транспортний засіб NEOPLAN 116, 1991 року випуску, синього кольору, тип ТЗ: автобус пасажирський, р.н. НОМЕР_1, після державної реєстрації договору застави автотранспорту, порушує право іпотекодержателя на одержання задоволення з вартості заставленого майна у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимог банку про звільнення транспортного засобу з-під арешту, накладеного постановами державного виконавця ВДВС Івано-Франківського МУЮ.

Доводи апелянта про те, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували виникнення у нього підстав для набуття права власності на заставне майно, у зв'язку з чим судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» не заслуговують на увагу, оскільки зняття арешту у незавершеному виконавчому провадженні можливо лише за рішенням суду, як це передбачено ч. 5 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» і заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки у нього є переважне право перед наступними стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, а накладення арешту на спірне рухоме майно унеможливлює виконання умов кредитного договору та договору застави шляхом звернення стягнення на заставлене майно і позбавляє права іпотекодержателя ПАТ КБ «ПриватБанк» на продаж заставного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Також чинне законодавство не обмежує можливих способів звільнення майна з-під арешту в залежності від порядку його накладення державним виконавцем.

Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які давали б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення рішення про відмову в позові.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Соколовський