Рішення № 41908933, 13.11.2014, Костопільський районний суд Рівненської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/406/14-ц

13 листопада 2014 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Олійник П.В.

при секретарі - Гулов Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року недійсним в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, якому просив визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від позивача кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн..

В обгрунтування позову покликається на те, що кредитний договір був укладений внаслідок обману зі сторони банку, який не виконав обов'язку про надання позичальнику повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням, а під час укладення договору банком не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством та встановлено несправедливі умови договору.

В послідуючому позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг, визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку, зобов"язати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та зобов"язати відповідача повернути позивачу в натурі все те, що було отримано від нього на отримання та виконання кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р..

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та з анлогічних підстав. Просить позов задоволити.

Представник відповідача в попередньому судовому засіданні позов не визнав, а в послідуючому в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

За згодою позивача відповідно до ст.224 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення позивача, з"ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір №92К-08, згідно якого Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5 % річних. 15 серпня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, згідно якої було збільшено величину процентної ставки за кредитним договором з 17,5 % до 20 % річних та продовжено строк повернення кредиту до 15.02.2018 року.

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

У пункті 8.3. кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року зазначено, що «Позичальник підписанням цього Договору підтверджує, що до укладення цього Договору Позичальник був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються Банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативно - правовими актами Національного банку України».

Разом з тим, із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Судом не здобуто доказів про надання позивачу інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчиняв.

Із аналізу матеріалів кредитного Договору № 92К-08 від року та Додаткової Угоди № 1 від 15.08.2008 року до кредитного Договору № 92К-08 від року, встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме:

- всупереч вимогам п.3.1 Правил та ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо;

- всупереч вимогам п.3.2 Правил та ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір і зокрема, графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил;

- всупереч вимогам п.3.3 Правил та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної в Постанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання,обслуговування та погашення кредиту.

Оскільки, вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, і докази про те, що ці відомості були офіційно оприлюднені є відсутніми, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.5 ст.11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно п.З.б. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р., банкам заборонено встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості тощо), або дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, тощо).

З огляду на це, встановлена Банком в п.2.2. кредитного договору № 92К-08 від 25 лютого 2008р., умова, щодо обов'язку сплати Позичальником на користь банку комісії, за відкриття та ведення кредитного рахунку у розмірі 1,8 процента від суми Кредиту в національній валюті без ПДВ, на рахунок, вказаний Банком є такою, що суперечить вимогам ч,5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а сума комісії, сплаченої позивачем одноразовим платежем в розмірі 7 544,70 грн. згідно квитанції про сплату № 15 від 25.02.2008 року є незаконно отриманою банком.

Відповідно до укладеного сторонами кредитного договору від 25.02.2008 року № 92К-08 та додатку № 1 до договору Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,5 % річних, а з 15 серпня 2008 року, величину процентної ставки за кредитним договором було збільшено згідно п.1.1 додаткової угоди №1 з 17,5% до 20 % річних та продовжено строк його повернення до 15.02.2018 року. За умовами п.2.1. кредитного договору позивач зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий Банком позичковий рахунок згідно з графіком, викладеним в додатку №1 від 25.02.2008 року до цього договору, який є його невід'ємною часиною.

Згідно висновку експерта від 27.06.2014 року № 0886 величина реальної процентної ставки за цим договором становить - 22,71% річних, що на - 2,71 % більше, ніж передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору, а фактична сума абсолютного подорожчання (переплати) Позичальником по кредиту складає - 453725, 57 грн., що визначається як сума переплат за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими витратами, які несе Позичальник за кредитним договором, від моменту отримання кредиту до моменту його погашення, а документальне оформлення АБ «Брокбізнесбанк» кредиту за кредитним договором № 92К-08 від 25 лютого 2008р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

Таким чином даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач , в порушення вимог ч. 2 ст. 11 та абзацу 16 ч.1 ст. 6 закону «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах.

Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Несправедливими умовами зокрема є установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях відповідача.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні кредитного договору позивача було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни), а тому позовна вимога про визнання його недійсним підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі наведеного суд вважає, що позивач повинен повернути відповідачу отриману суму кредиту з врахуванням фактично сплачених позивачем коштів на погашення кредиту в сумі 43938,83 грн. та отриманих Банком коштів у вигляді комісії в сумі 7 544,70 грн..

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку з цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Щодо позовної вимоги про повернення позивачу в натурі всього, що було отримано відповідачем від нього на отримання та виконання кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р., то суд відмовляє в її задоволенні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись , ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року недійсним в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р. задоволити частково.

Визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнати недійсним кредитний договір № 92 К- 08 від 25.02.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1, в зв"язку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Зобов"язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" кошти в сумі 419550 грн., отримані за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року.

Зобов"язати Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та 43938,83 грн. сплачених ОСОБА_1 як суми повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, пені та інших нарахувань, а всього 51483,53 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Костопільським районний судом за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Олійник П.В.